Чому дослідницькі статті мають так багато авторів?
Під науковими публікаціями ставлять все більше приєднаних прізвищ. За аналізований період середня кількість авторів статті зросла з 3,2 до 4,4. У той же час кількість статей, поділених на кількість авторів, опублікованих у даному році (по суті, середній внесок автора у спільне авторство статті) знизилося з 0,64 до 0,51.
Бум співавторства з лишком компенсував зниження індивідуальної продуктивності, так що середній дослідник вписав у свій curriculum vitae більшу кількість статей: 2,3 щорічно порівняно з 2,1 дві декади тому.
За цими цифрами ховається ще одна специфічна тенденція — зростання «запрошеного авторства»: в автори вписують світило — наприклад, директора науково-дослідного центру — просто як данина його статусу або сподіваючись, що це просигналізує про високу якість дослідження. І це може призвести до того, що деякі дослідники стають неймовірно плідними. Наприклад, в період між 2013 і 2015 роками сотня найбільш публікованих авторів в області фізики і астрономії з американських дослідницьких центрів мали в середньому по 311 статей як (спів-)автори. Відповідний показник для медицини хоч і нижче, і все ж досягає 180. Цифри для британських університетів скромніше, але так само кидаються в очі. Верхня сотня британських фізиків і астрономів має середньо по 280 статей; верхня сотня медиків — за 139 статей. Дійсно, додати співавтора так просто, що дехто відзначає серед авторів своїх улюблених тваринок. Сер Андрій Гейм, отримав в 2010 році Нобелівську премію з фізики, записав у співавтори H. A. M. S. ter Tisha (тобто хом’яка (HAMSter) Тіша) — статті, опублікованій в 2001 році в Physica B, рецензованому peer-review журналі.
Читайте також: Вау-фактор попереду досліджень: чому наукову пресу треба міняти
Ще одна тенденція: сенс авторства в масштабних наукових проектах стає все більш розмитий. Найбільше грішать цим фізика елементарних частинок і геноміка, часто пов’язані з величезними міжнаціональними командами. Стаття про бозон Хіггса була опублікована 2015 року в Physical Review Lettersholds з рекордними 5 154 співавторами (перерахованими на 24 з 33 сторінок статті). В ній повідомлялося про масі цього бозона, фундаментальної частинки, що спостерігається експериментально в гігантському — і з величезним персоналом — Великому адронному колайдері поблизу Женеви. Стаття про геноміку дрозофіли, дуже вже вивченої плодової мушки, також опублікована 2015 року, має 1 014 авторів, більшість з яких — студенти, які допомогли з різними завданнями кодування. Такі дослідження є зразками наукової співпраці — як повна протилежність — створення мінімальної кількості публикабельних одиниць. Тому в них перераховують в якості авторів людей, які доклалися до успіху проекту тільки своїм невеликим внеском. Ролі, за які раніше достатньо було подякувати фразою «дякую всім», тепер є цеглинками, з яких можна вибудовувати кар’єру.
За матеріалами: The Economist