Виникнення факторингу

Назву “фактори” (посередники) в XIX столітті ставиться до представників англійських текстильних фабрикантів у Північній Америці, які займалися імпортом, продажем товарів, стягненням платежів і переказом платежів в Англію. Далі вони зайнялися інкасацією та послугами зі страхування фінансових ризиків.
Розвиток факторингу на початку XX століття було викликано посиленням інфляційних процесів, що вимагало прискорення реалізації продукції та переведення активів з товарної форми в грошову. Саме ці причини призвели до витіснення комерційного кредиту у вексельній формі факторингом. Найбільшу поширення факторинг одержав в США в 40-50 роки XX століття, в основному факторингом тоді займалися великі банки – “Бенк оф Америка”, “Фэрст нешнл бенк оф Бостон”. Перші операції були проведені в 1947 році “Фэрст нешнл бенк оф Бостон”. Офіційно ці операції були визнані в США в 1963 році, коли урядовий орган з контролю за грошовим обігом визнав факторингові операції законним видом банківської діяльності.
В Європі такі операції стали проводитися в 60-х роках і отримали найбільше поширення у кінці 80-х років XX століття. У Великобританії перша факторингова компанія була відкрита в 1960 році, у Франції операції почалися в 1965 році. У Німеччині в 1963 році Товариством загального кредитного страхування і ДГ-банком було засновано ДГ Дисконтбанк, котрий накопичив значний досвід проведення факторингових операцій, і в даний час займає провідне місце на європейському ринку даного виду послуг.
В основному діяльність фінансових посередників здійснюється банками або спеціалізованими фінансовими організаціями. Факторинг стійко розвивається. Наприклад, в Туреччині факторинг почав розвиватися з початку 90-х років XX століття. До кінця десятиліття в країні налічувалося більше 70 факторингових компаній.
У колишньому СРСР факторингові операції стали застосовуватися з 1 жовтня 1988 року Ленінградським Промбудбанком, через півроку обіг становив понад 40 млрд. руб., а ще через рік збільшився більш ніж у 10 разів.
Однак в силу необізнаності багатьох керівників підприємств, по суті, у механізм цього виду послуг, в більшості випадків їх проведення зводилося до банківського гарантування. Порядок, встановлений поруч банків, передбачав обслуговування тільки платника (в договорі гарантуються його платежі у разі виникнення тимчасових фінансових труднощів) або постачальника (договір про переуступку не сплачених у строк вимог банку).
Те, що факторинг довгий час підмінявся банківським гарантуванням, підтверджує і Інструкція Держбанку СРСР №252 від 12.12.89 “Про порядок здійснення операцій з відступлення постачальниками банку прав на одержання платежу за платіжними вимогами за поставлені товари, виконані роботи, надані послуги”, що передбачає, що переуступка вимог проводиться постачальником після отримання від банку платника повідомлення про відсутність коштів у платника.
Насправді мета факторингового обслуговування не продаж простроченої заборгованості, а негайне отримання (відразу після поставки) або отримання протягом певного терміну суми незалежно від платоспроможності платника.
На рівні закону відносини за договором фінансування під поступку грошового вимоги вперше були врегульовані частиною другий Цивільного кодексу РФ, введеної в дію з 1 березня 1996 р. (глава 43 ЦК РФ).
Перші масові класичні факторингові операції на російському ринку були розпочаті Банком “Російський кредит” 1 липня 1996 року.
Джерело: SmartFactor – факторинг, автоматизація факторингу