Євген Раєвський. Лжегерою Вірші

Євген Раєвський. Лжегерою вірші.
«Сонце світлом хмари рвало…» Е. Раєвського.
Рецензія на вірш і на творчість.
На одному стихотворческом сайті я виявив такий вірш:
* * *
Сонце світлом хмари рвало,
Золотило наші особи,
Красою долало
Лики північної столиці.
Вспетербуржилось сознанье
Від променевого удару.
І Любов, і Пониманье
Стали нам созвездьем Дару.
То поклик воображенья,
То Істина піднялася,
То слезоприношенье
В цей ранок засяяло.
Плачу, Плачу, сам не знаю,
Що я чую, що шкодую,
І строкою-ворожкою,
Ніби сонцем, душу грію.
– це якось написав Євген Раєвський…
Звернуся до ліричного героя цього вірша: так буде цікавіше, та й пан Раєвський не буде особисто ображеним… –
«Поплач, бідненький лжегеройчик цього вірша! Так, напекло голову сонечко, от і вспетербуржилось сознанье від променистого сонячного удару, і всі справи! Панамку треба було одягати, лжегеройчик, щоб сльози від головного болю не текли, щоб болісно-сльозливі особи (тобі подібних пиитов або розумників) ти не видавав за лики Північної Столиці! Лики – це особняки, вулиці, площі та парки Північної столиці. До речі, чому не видно цього вигляду Санкт-Петербурга або непрямих згадок про нього? А то все ти про себе та про себе, та на тлі чиїхось позолочених фізіономій! Або це мідні пам’ятники начищені до блиску! Ха-ха! Ось сміхота-то! Не вспетербуржилось, а вспетушилось що у кого-то, і все виглядає якимось жалюгідним… А ті инкогнитые особи, які ти згадав на початку, виглядають якось болісно, віддають мігренню від сонячного удару, а то і похмельной болем: а в якому році це вірш писано? Випивав тоді ти або вже зав’язав, м’яко кажучи? Не п’яний або похмільний чи це марення?
А взагалі ця суміш неологізмів з архаїзмами, недорікуватості з псевдорелигиозностью, скобарства з нарцисизмом віддає выпендрежем з припаданием на обидва коліна, з хроманием, з жестами манії величі, що чергуються з хитруватим юродством.
І хочеться продовжити приблизно в такому дусі:
Напекло голову сонце,
Золотий покрило кіркою,
Свій удар на стихотворце
Відточивши скоромовкою
Вспетушилось раптом сознанье
Курча тютюну пеньем,
Зарыдало пониманье
Соплеслезоприношеньем!»
… Так, ви вирішили, Женя Раєвський, і серед поетів-аматорів приз зірвати! Во як! Але лише любителі і похвалять! Невже тут Вам і місце, серед численних любителів римувати в Інтернеті! А й справді, практично кожне, поміщене тут ваше вірш, потрібно правити і редагувати як аматорське! Ось цим і займемося, дорогий ви наш любитель витонченості, «щоб істина повстала»!
Я лише на третій рік після написання опублікував-таки в газеті «Русь» мою статтю про переваги десятка ваших віршів, а ви з тієї статті взяли та й змусили видалити сонет Петрарки, з яким я порівнював ваш вірш! А адже ви самозванно називали себе учнем Петрарки! Побоялися ви його віршів або пошкодували для нього, так званого свого вчителя, два десятка рядків і прогалин у своїй газеті?.. Але прийшов час поговорити і про недоліки ваших віршів! І який же приклад ви подаєте молоді? Ой, невеликий приклад! Наші майстри слова – Тетяна Крижанівська, Євгеній Антипов, Галина Ілюхіна, Людмила Новікова, Володимир Сотников, Адріан Протопопов, Юлій Тагер пишуть так, що їх вірші не потребують редагування – вчіться, Женя у них: правте свої вірші, які ви написали давним-давно! А інвалід ДЦП Дмитро Кіршин у конкурсі вас випередив!
Тепер настав час піднятися вам і на більш вищий щабель майстерності, оскільки для президента письменницької спільноти та академії (нехай і самозванно-громадських організацій) цей рівень зовсім не приймаємо! Ні, цей рівень вище рівня літоб’єднання – це рівень старости пересічного Літо (зразка 80-х років)! Але цього мало! І скільки десятків років можна здаватися старостою Літо! До рівня А. Кушнера, О. Чупрова, Ст. Шемшученко Вам ще тягнутися і тягнутися! Вистачить ж спочивати на лаврах! Підйом! А то проспите лаври, і це вже почалося: вже перестають співати ваші романси, вибачте, це не секрет… Я буду говорити про недоліки ваших віршів, і хочете – правте їх, щоб не червоніти за непрофесіоналізм, хочете – видаляйте ці недороблені-прохідні вірші. А то, не дай Бог, покладуть їх на музику, і потім сміху і ганьби не оберете! І буде романс зі словами «На плоть мою надітий твій поцілунок…», і лише коли він багаторазово прозвучить, то до ваших інфантильних прихильниць нарешті-таки дійде, що потуги на словесну витонченість і магію так безсоромно виводять із другого плану на перший план, оголюють статевий акт мінету, являють-таки оральний секс!..
Час, дорогий ви наш піїтом, написати нові, гідні вірші, а не хизуватися виршами, які написані десять-двадцять років тому! Ви вже десять років нічого не пишете! Невже ви розгубили свою майстерність, розтративши сили на громадському невдячному терені масовика-витівника, збирача членських внесків в самозванно-самодіяльних організаціях, які ви придумали, щоб на ці внески жити безбідно! Ви стали трохи схожі на старця-Гобсека, користолюбця! Навіщо ви так себе истязаете? Від вашої колишньої слави нічого вже не залишилося, і ваше дуже колишню стихотворчество хвалять, в основному, той автор чи критик, хто хоче підлабузництвом наблизитися до вас, щоб опублікуватися якщо не в газетах, які у вас вже давно не видаються, то хоча б в Інтернеті, отримавши одну з посилань, які супроводжують в пошуковику-Яндексі поєднання слів «Євген Раєвський» або «лжеадмирал Раєвський»… Сумно і смішно! Пора вам зайнятися великою поезією, дорогий Євген Раєвський! Здивуйте всіх вашими новими і геніальними творіннями!
До швидкої зустрічі, Євген Павлович, бажаю більшої майстерності в стихотворчестве!
З великим співчуттям до вас, Поет Ігор Сахарюк.