Олександр Кержаков: Навічно “зенітник”

Текст: Олексій КЛИМОВ
Цієї осені ми, нарешті, побачили колишнього Олександра Кержакова. Блискучого і нестримного. Саме такого, яким він був перед від’їздом в “Севілью”. Забивши хет-триків і в Лізі Європи, і в чемпіонаті Росії, Олександр спочатку забив сотий гол за “Зеніт”, а слідом перейшов позначку в півтораста м’ячів за кар’єру. Двічі відзначившись за збірну на відбіркових матчах в Ірландії, Македонії, він з 17-ма голами став ще і кращим снайпером серед діючих гравців національної команди.
Чотири Б
Більше Кержакова за “Зеніт” поки ніхто не забивав.
Якщо Саша не збавить обертів, то вже дуже скоро поб’є всі рекорди Олега Веретенникова. До речі, уральско-волгоградський бомбардир ще кілька років тому саме Кержакова назвав своїм головним конкурентом. “Звичайно, хочеться забити якомога більше, – каже Кержаков. – Хоча будувати гольові плани – річ абсолютно безглузда. Футбол непередбачуваний, і ніхто в ньому ні від чого не застрахований. Я не рівняюсь на чиїсь досягнення, волію відштовхуватися від своїх власних. Що ж стосується тієї чи іншої вершини, то завдання її підкорити з’являється відразу після того, як досягнута попередня. Можу тільки сподіватися, що здолаю і наступну “круглу дату” – 200 голів. Однак ці надії базуються на досить міцному фундаменті: сьогодні я відчуваю впевненість у своїх силах, і якщо буду довго грати в такій сильній команді, як “Зеніт”, то ця впевненість обов’язково конвертується у голи”.
Кержаков, мабуть, єдина зірка прем’єр-ліги, хто не має власного жест, що символізує взяття воріт суперника. “Не розумію, навіщо він потрібен? Відчуваю завжди різні емоції, забиваючи гол. Відповідно їх і висловлюю. Якщо думати, що там показати, після того, як заб’ю… Легко і промазати”, – сміється Олександр. Зате його фраза “Бив, б’ю і буду бити” давно стала крилатою. Чи Не втомився сам нападник, що ці ББББ йому часом ставлять чи не в докір? “Мало знайдеться футболістів, які відразу ж спадають на думку при згадці тієї чи іншої абревіатури, тому свої чотири Б, які підхопили і вболівальники, і преса, ні на що не проміняю. Тим більше, що вони приносять удачу і взагалі несуть позитивний заряд”, – заявляє Кержаков.
Спроба увійти в одну і ту ж воду
Олександр не шкодує про час, проведений в “Севільї”.
Сьогодні за “Зеніт” він грає так, немов і не було перерви в кілька сезонів в його виступах за невський клуб. По всьому видно, як форвард ловить кайф від того, що він знову вдома. Може і не варто було йому йти в 2006-му? “У той момент у мене на першому місці були чисто футбольні амбіції. Мене кликали в “Севілью”, в один з кращих клубів Старого Світу! Я отримав в ньому навіть більше, ніж розраховував. Грав з майстрами світового рівня. А з якими суперниками зустрічався на полі в чемпіонаті Іспанії!.. Перші півроку в “Севільї” були просто чудовими. Але потім в команді змінився головний тренер. Та й я не завжди був на висоті. Психологічно виявився не готовий. Але зате отримав хороший урок на майбутнє. І знайшов впевненість у своїх силах”.
Правда, ця впевненість похитнулася після повернення з Іспанії. Два сезону в столичному “Динамо” навряд чи можна занести в актив. Ні, часом Кержаков грав добре, але все одно не покидало відчуття, що виступ за “Динамо” не приносить йому задоволення. “Я ніколи не приховував, що в Росії хочу грати тільки за “Зеніт” – я з одинадцяти років носив цю форму. Однак вийшло так, що по ряду причин не зміг повернутися з “Севільї” відразу в Пітер. Але про те, як я ставлюся до цієї команди, знали всі. У тому числі і в “Динамо”.
І нарешті цієї весни ми знову побачили Кержакова в синьо-біло-блакитній формі. Вболівальники “Зеніту” потирали руки в передчутті граду голів, проте спочатку у Олександра не пішло. Він багато рухався, зрозуміло, багато бив по воротах, але за півсезону на рахунку нападника була лише пара м’ячів. “Тут вся справа в психології, – пояснює Олександр. – Коли повертаєшся в клуб, навіть “дуже-дуже свій”, після трирічної перерви і в оновлену команду, очолювану новим тренером, таке трапляється. Потрібен час для адаптації. Але я вважаю, що виправдовую довіру керівництва. Для мене зараз взагалі важливіше інше – не самому забивати, а щоб команда вигравала. Я скучив по серйозних перемог. Ось виграли навесні Кубок Росії, так відчув незвичайний підйом. Найбільше, здається, радів”.
Назад в СРСР
Своє повернення у збірну після річної перерви Кержаков відзначив голом у ворота ірландців.
Втім, забиває він тепер регулярно. Красиво і багато. Тому його повернення в збірну після майже річної перерви, пов’язаної з видаленням в Маріборі і дискваліфікацією, виглядає справедливим. Хоча подейкували, що Дік Адвокат, який у час перебування тренером “Зеніту” конфліктував з Кержаковим, не поступиться принципами. “Насправді ця проблема перебільшена, – каже Олександр. – Звичайно, в житті всяке буває, але я був спокійний і розумів головне: буду добре грати, регулярно забивати – виклик отримаю. А якщо ні, то я його й не заслуговую. Негаразди можуть статися між ким завгодно, але якщо людей турбують інтереси справи, якщо їх об’єднує серйозна мета, то всі шорсткості у взаєминах можуть бути спокійно подолані…”
В кінці листопада Кержакову стукне лише 28 років. Здавалося б, ще грати і грати, але Олександр вже замислюється про те, що його чекає після закінчення футбольної кар’єри. У свій час він закінчив університет фізкультури, а нещодавно вступив до інженерно-економічний інститут: “Вчуся на спортивного керівника. Хочу в майбутньому бути корисним вітчизняному спорту, сприяти його розвитку. У нас в країні величезні можливості для виховання спортсменів високого класу. А я патріот вітчизняного спорту. Якщо все грамотно організувати, побудувати побільше спортивних комплексів, то Росія неодмінно поверне собі славу спортивної наддержави – тієї, яка була в СРСР”.