Уроки кризи. Погляди песимістів, оптимістів і тих, хто не визначився.

Вважається, що у світовій економіці та фінансах відбулася стабілізація після завершення активної фази кризи. Нижня точка економічного циклу пройдена, і почалося відновлення.
ероятно, настав момент для аналізу уроків кризи. Спробуємо просто обговорити те, про що говорять, пишуть, думають. Виникає питання: добре чи погано, що криза взагалі трапився? «Чому бути, того не минути», – говорить відоме прислів’я. Але світ, тим не менш, ділиться на дві групи в реакції на кризу взагалі. Як звичайно: є оптимісти і песимісти. Песимісти журяться над тим, що все падає, не розвивається і гальмується. Оптимісти кажуть: «Ну і добре! Зате з’явився час для вдосконалення та оптимізації». Від оптимістів ми чуємо: «Криза – це шанс, ми можемо перейти до нового етапу розвитку». І дійсно, раз період нестримного зростання яких закінчився або закінчується, настав час «заглянути всередину». У такій ситуації керівники починають менше інвестувати в розвиток дистрибуції і маркетинг, а більше – управлінський облік і бюджетування. Ми раді за компанії, які пішли по цьому шляху, мабуть, саме у них буде шанс внести лепту в розвиток вітчизняної економіки. Прикро за тих, хто «проїдає», не змінюючись. Думаємо, довго ще буде обговорюватися всіма питання про «порятунок» Автовазу, про колосальні кошти, які довелося виділити з держбюджету навесні 2009 року. Навіщо, якщо попиту на вироблені автомобілі, пропоновані ринку за завищеною у зв’язку з високими витратами виробництва (викликаними неефективним управлінням) ціною, не передбачається? І змін у методах роботи теж не намічається. Відповідь очевидна: не можна залишити голодних людей на вулиці, адже запас картоплі, вирощеної на власних присадибних ділянках, вже вичерпаний, треба відтягнути час, коли люди зберуть новий урожай, тоді їх можна буде зі спокійною душею звільнити. «Порятунок потопаючих – справа рук самих потопаючих». І якщо АвтоВАЗ не захоче щось змінювати в бік оптимізації, будь-які виділені гроші будуть проїдені. В даному випадку держава опосередковано підтримало людей, а не виробника.
А давайте подумаємо, кого взагалі треба підтримувати? Думки розходяться. Хтось вважає, що ключові виробництва треба підтримати, вітчизняна економіка повинна витримати натиск кризи. Добре. А які критерії ефективності того чи іншого виробництва. Одна справа підтримати фінансами, вирішити проблему ліквідності, якщо те, що виробляється, дійсно необхідно. А якщо підтримуються неефективні виробництва, попит на продукцію яких і без того схожий на ледве б’ється пульс вмираючого хворого? В умовах «ручного управління» немає часу на ретельний аналіз ситуації і вибір того, кого варто врятувати, а кому краще не дати померти. Варіант – підтримати кінцевих споживачів, а вони нехай голосують рублем за тих, кого варто жити далі. На практиці було реалізовано якесь синтетичне рішення: підтримано і соціально-вразливе населення, і обрані виробники. Чи Дало це синергетичний ефект? Ймовірно, не у всіх випадках, але, тим не менш, бездіяльність спрацювало б гірше.
У той же час велика ймовірність інфляції у зв’язку з «накачуванням» економіки грошима, активізацією економічних процесів (грошовий обіг, торгівля). Ймовірно, державою будуть вживатися якісь заходи для стабілізації інфляційних процесів. На грошову пропозицію будуть цілеспрямовано впливати, найімовірніше, коригуючи ставку ЦБ з урахуванням інфляційного чинника. Часто-густо на шляху відновлення після кризи доводиться натикатися на палиці два кінці. Так і в розглянутому нами випадку. Для відновлення темпів розвитку, зростання інвестиційних процесів економіці потрібні гроші. Знижуючи ставку ЦБ, можна відкрити таку можливість, дешеві кредити дадуть економіці вдихнути повітря. Але пов’язане з цим зростання пропозиції грошей призведе до інфляції. Інфляція не буде стимулювати людей накопичувати, навпаки, буде примушувати витрачати.
Багато експертів вважають політику поступового зниження ставки ЦБ з орієнтацією на інфляцію, як на індикатор, правильною. В цьому випадку реальний сектор буде сам оцінювати свою потребу в грошах і робити це максимально адекватно, без фанатизму.
Як же бути виробникам у посткризовий період? Зміна методів роботи, поява нових технологій, навчання – ось найчастіше звучать рецепти, корисні при синдромі кризи. Пора змінювати бренд «з’їдено Росії» на бренд «зроблено в Росії», «не можна зволікати і зупинятися, тому що ні в кого не вийде перестрибнути прірву в два стрибки» (Борис Гризлов, Голова Державної Думи, голова Вищої ради партії «Єдина Росія», «Експерт № 40 19-25 жовтня 2009).
Не можна не відзначити, що в період кризи утворилася так звана «інвестиційна яма», ніхто не вкладав гроші, тобто у нас є потенційний каталізатор економічного відновлення і подальшого зростання. Так вважають оптимісти. Але є і протилежна думка. Передує кризі переинвестирование було настільки глобальним, що повернеться до колишніх темпів зростання економіка ще не скоро…
Оптимісти вважають кризу відновленням справедливості. Доводи: пора перестати жити в борг, надувати фінансові бульбашки і безмірно споживати. Песимісти ж вважають, що мета не виправдовує засоби, і ціна протверезіння занадто висока. Чого тільки коштує безробіття, турбулентність фінансових ринків, спад виробництва і зростання недовіри до фінансової системи в цілому. Це не крок назад, це просто руйнування побудованої архітектури відносин в діловому світі!
Не сходяться експерти і в думці, сталася якась суттєва перебудова в економіці країни внаслідок кризи. Прихильники оптимістичного підходу вірять в розпочаті процеси оптимізації. Песимісти схильні думати, що суттєвих змін в методах регулювання і підходах не сталося. Багато компаній відправили співробітників у відпустку без утримання, навіть не перекроївши штатний розклад і нічого не торкнувшись на принциповому рівні.
А може бути, повчитися у Китаю і розвивати інвестиції у власне виробництво при досить жорстке держрегулювання? Можна довго сперечатися про роль держави в ринковій економіці, але соціально-економічна і політична стабільність точно не завадять. Поділитися позитивним досвідом країн, безумовно, корисно. Але і про суверенітет не варто забувати. В процесі пошуку «золотої середини» важливо пам’ятати про власні конкурентні переваги: величезні природні ресурси, науковий потенціал та унікальності менталітету російських громадян.
Активно обговорюється питання необхідності різноспрямованого розвитку економіки, багатовекторності та інноваційності розвитку. З цим мало хто сперечається, в основному, ідея зустрічає підтримку. А ось питання розвитку інфраструктури знову наштовхується на різні погляди. Оптимісти бачать власне економічний розвиток у розвитку інфраструктури, доріг, аеропортів, телекомунікаційних систем. Але знаходяться й песимісти, які говорять про високий рівень монополізму в країні, які позбавляють сенсу інвестування в інфраструктуру, що обмежує результативність заходів бюджетного стимулювання. Так, викликаний заходами бюджетного стимулювання зростання попиту не призведе до зростання пропозиції, а лише викличе підвищення цін. «Ви збільшуєте інвестиції в дороги і отримуєте дороги того ж якості і в тій же кількості, що і раніше, але дорожче» (Володимир Мау, ректор Академії народного господарства при уряді РФ, «Профіль», 19.10.2009)
Яке ж загальне відчуття від результатів впливу кризи на нас з вами? Таке враження, що зараз ми всі «з бодуна». Приходимо до тями і задаємо собі питання: «А що, власне, було?»
Липецьк. Погляд на кризу.
Огляд публікацій липецких ЗМІ щодо питань кризи створює досить оптимістичне відчуття. Обвального сценарію вдалося уникнути, незважаючи на викликані кризою скорочення промислового виробництва на 22%, спад в металургії на 25% і в машинобудуванні на 33%. Вже влітку в Липецькій області розпочався ріст, виробничі потужності НЛМК практично повністю завантажені. Обсяг продажів чорних металів в останні місяці навіть перевищив докризовий рівень. У 2009 році в порівнянні з минулим роком введення житла збільшився на 30%, створено 360 нових підприємств у сфері споживчого ринку, стабільною залишається ситуація в агропромисловому комплексі (в 2009 році в 1,5 рази збільшилося поголів’я свиней, зросло виробництво м’яса і молока). У Липецькій області найнижчий рівень зареєстрованого безробіття в ЦФО.
Всього цього вдалося досягти не без допомоги і підтримки федеральних і регіональних органів влади (державні гарантії підприємствам (приклад: завод «Вільний сокіл»), фінансова допомога сільському господарству, малому бізнесу, податкові послаблення, заходи соціальної підтримки населення, інвестиції в розвиток «Особливої економічної зони»).
Олександра Гвозденко. Кандидат економічних наук. Журнал “Я – керівник” Липецького інституту управління.