| Желлеб – традиційний
ліванський напій,освіжаючий,корисний,смачний. Я навіть не підозрювала,що цей
напій дуже корисний. Дізналася як його готують і була здивована простому
складу. До складу напою входять:сироп ріжкового дерева,родзинки,рожева
вода,кедрові горішки(можна кешью),лід. У Рамадан обкурюють Желліб бахуром,що
надає напою ще більш насичений смак. Рожко?вої де?рево, Цератонія стручкова,
цареградські стручки[3] (лат. Ceratonia siliqua) — рослина сімейства Бобові
(Fabaceae). Наукова назва роду походить від грецького (сeratin), (сегаѕ)
«Ріг»). Видовий епітет — від латинського siliqua — «стручок, боб». Сухий
стручок має на зламі запах дріжджів, назва Хлібне дерево Івана широко
поширене в національних мовах. Термін карат (означає міру ваги) також виходить
з того ж грецького (сeratin). Боби використовуються для випічки, як сурогат
какао, як ласощі (в Єгипті), для отримання освіжаючого напою, для
виготовлення компотів і лику…
Інгредієнти: родзинки – 500 г,вода – 6 склянок,цукор – за
смаком,рожева вода – 1 ст. л. Лід – за смаком Рецепт: беремо родзинки
очищаємо від зайвого сміття,моєму обсушуємо,заливаємо водою з розрахунку:на 1
склянку родзинок 2 склянки води. Накриваємо кришкою і прибираємо в
холодильник на ніч, вимочені родзинки подрібнюємо в блендері або зануреним
блендером до стану пюре. Воду не зливаємо, ось в таких баночках продають
сироп ріжкового дерева. До подрібненої маси додаємо сироп ріжкового
дерева,рожеву воду і ще питну воду. Пробиваємо блендером всю масу. Потім
проціджуємо через сито,Залишки не викидаємо,вони послужать начинкою для
рулету,Желлеб проціджуємо через марлю ще раз,виходить гарний насичений колір.
Відправляємо в холод наш напій,потім розливаємо по стакан,додаємо лід і
горішки і насолоджуємося. У макуха від родзинок додаємо трохи крохмалю і
мигдалю. Тісто підійде будь-яке (або листкове дріжджове),скручуємо в рулет і
випікаємо до зарум’янювання,ось такий вийшов смачний,ароматний
рулет,Батьківщиною ріжкового дерева вважається Палестина, де воно
зустрічається в дикому стані. Це дерево найкраще росте на сухому кам’янистому
грунті, пускаючи численні міцні коріння в тріщини і ущелини. Стовбур його,
покритий темно-сірою або бурою корою, не великий—він має у висоту не більше
7-10 метрів, але зате він надзвичайно міцний і довговічний: ріжкове дерево
може жити кілька століть. Від могутнього стовбура його на всі боки
розходиться безліч викривлених суків і гілок, покритих овальними, твердими,
як шкіра, парноперистыми (2-3-парними) листям; ці листя ніколи не
жовтіють—вони залишаються вічнозеленими. Період цвітіння починається в кінці
лютого. Дрібні пурпурно-червоні квіточки розташовуються у формі виноградної
кисті. Плоди, що мають в довжину 15-20 см. а в ширину 2-3 см. дозрівають в
травні; вони представляють собою не розтріскується боби з м’ясистими
жорсткими стінками, в яких укладені тверді блискучі сочевицеподібні насіння.
Свіжі плоди мають гострим терпким смаком і тому для їжі не годяться; їх
збирають незрілими і розкладають на землі—під дією пекучих променів пекучого
південного сонця плоди скоро дозрівають, робляться солодкими і їстівними.
Стародавні греки, які отримували солодкі стручки з Малої Азії, дали їм кличку
єгипетських винних ягід, цілком ймовірно тому, що стручки, як і винні ягоди,
ростуть на дуже старих кострубатих деревах. Насіння солодких стручків мають
приблизно однакову вагу тому Грецькі і римські ювеліри вживали їх в якості
одиниць ваги-каратів. Карати досі не вийшли з ужитку, ними і тепер ще
визначають вагу дорогоцінних речей (золота і діамантів). Ріжкове дерево,
однак, було відомо в Європі ще задовго до появи арабів, але воно
культивувалося, як екзотична рослина, частиною для декоративних, частиною для
релігійних цілей. Ріжкове дерево, навіть дуже старе, виявляє ознаки досить
діяльної життя: воно цвіте і дає плоди, незважаючи на свій досить похилий
вік. Ріжкове дерево відрізняється чудовою чистотою—ні на стовбурі його, ні на
гілках, ні на листі немає ніяких паразитів завдяки цим властивостям, ріжкове
дерево у багатьох народів вважалося священним. Навіть атеїстичний Рим
визнавав його святість: це дерево відігравало певну роль при деяких
релігійних обрядах, між іншим верховний жрець Юпітера, за словами історика
Фабія Пиктора, свої зрізані волосся і нігті ховав у землі під тінню ріжкового
дерева. Верховному жерцеві, згідно стародавнім установленнями, ставилося в
обов’язок дотримуватися найсуворішим чином чистоту—йому не можна було
торкатися руками ні мертвого, ні до свідомо нечистого рослині, тобто такого,
яке дає притулок паразитам. У Римі, як і в Палестині, бідні класи населення
часто змушені були харчуватися плодами ріжкового дерева; про це дуже виразно
говорить Горацій, у якого нерідко зустрічається вислів: їх їжу складають
солодкі стручки. Абипоны, аборигени Парагваю, бажаючи дізнатися вік людини,
запитують: «скільки разів ти бачив ріжкове дерево в цвіту?» З цим деревом, що
в Німеччині називається деревом Іоанна Хрестителя, має велику схожість за
своєю природою, але різко відрізняється від нього по пов’язаним з ним
релігійним уявленням, — Юдине або багряне дерево. Це рослина також має
властивість цвісти навіть тоді, коли сильно постаріє; його маленькі
яскраво-червоні квіточки, які за своєю формою нагадують метеликів з
розпущеними крилами, мало гармонують з побуревшими напівгнилими сучками, на
темному тлі яких вони виділяються, точно краплі свіжої червоної крові.
Солодкі стручки мають різноманітне застосування з них добувають цукор,
роблять сиропи, женуть спирт: з попередньо висушених і подрібнених в порошок
плодів, змішаних з пшеничною мукою, виготовляються різні кондитерські вироби.
Але те, що споживає людина, являє собою незначну величину в порівнянні з тим,
що винищується домашніми тваринами, для яких стручки служать чудовим кормом. |