fbpx

А Чи Варто «Святити» Свій Автомобіль?

Давно вже я хотів змінити машину. Довго примеривался, порівнював, думав і вибрав нарешті підходящий варіант. Купив на Інтернет-аукціоні в Японії «старенький» мінівен «Honda – Streem» з пробігом всього-менше 70 000 км. Практично нова машина, незважаючи на поважний для Японії семирічний вік.
Оплатив машину і доставку з країни, де сходить сонце, чекаю…
І ось, рівно через місяць, день в день, як і передбачено контрактом, я отримав на руки від «перегонника» документи на машину, комплект ключів, і гербовий папір з купою надрукованих ієрогліфів. Ці ієрогліфи виявилися даними колишнього власника машини – адресу, кілька телефонів, Ф. В. О. ну і інша службова інформація.
Ну, навіщо потрібні ключі та документи, це зрозуміло. А ось папір ця… Що це таке? Виявляється, в Японії це загальноприйнята практика. «Якщо раптом розкриється, що є дефекти, які приховав колишній господар, Ви зможете пред’явити претензії…» – відповів представник фірми.
Вдосталь покатавшись та перевіривши машину на сервісі, я не помітив жодних дефектів, підписав всі папери і відпустив «перегонника» з миром.
І тут почалося… Дрібні, але прикрі до неможливості неприємності так і переслідували мене. Розповідати про них зараз мені нецікаво, але це мене після трьох днів «життя» в автомобілі (а я проводив за кермом по 10 і більше годин в день), мене це дістало!
І тут я згадав про ту папір з ієрогліфами… Зайшовши до знайомого перегонщику «японок», попросив зателефонувати, за мій рахунок, природно, колишньому господареві «Хонди». «Там зараз ніч. Залиш папір цю та напиши, що треба дізнатися.» – сказав знайомий. Так я і вчинив.
Вже на наступний день я отримав відповіді на свої запитання. Крім відповідей, японець просив звертатися з машиною дбайливо і… ще попросив провести синтоиский обряд очищення в найближчому храмі.
Прикольно…
Синтоиский храм я в нашому закутку шукати не став, але на другий день під’їхав до міського собору. Знайшов батюшку, який назвався батьком Георгієм, хоча і був набагато молодший за мене. Я поділився своїми міркуваннями. «Так, треба святити» – підтвердив священик. «Але я терміново на виїзд, Ви вже вибачте, людина помирає. Почекаєте якщо…».
Що тут поробиш. Кивнув головою слідом вже тікає батюшки. Чекати довелося довго, але вже якщо задумав, треба довести справу до кінця.
Але, ось, батюшка вийшов з дверей собору, одягнений в парадне церковне вбрання і в накинутий згори сірий шкіряний піджак. Дощ моросить. Противний! За ним дріботів хлопчина в яскраво-помаранчевому светрі, тащивший кадило і посудину зі святою водою.
«Треба відкрити все, що відкривається. Прочитайте молитву, яку знаєте, щоб під час обряду Ваші думки були чистими…» – і ще щось завченою скоромовкою промовив батюшка. «Фотографувати хоч можна?» – запитав я. «Як хочете.» – знизав плечима батюшка.
Поки я діставав фотоапарат, відкривав двері, багажник, капот, бардачок, помічник раскурил кадило. Батюшка, помахавши перед капотів димлячим кадилом і, бурмочучи молитви, відправився обходити величезний семимісний мінівен. Далі ритуал продовжився окропленням святою водою. Побризкавши все, що можна було покропити і зовні, і всередині машини, піп обернувся до мене, фотографировавшему весь цей процес. «Вас побризкати? Водичка свята від усіх бід допомагає.». Вирішивши, що гірше не буде, я оголив голову і трохи нахилився. Настоятель храму з усією щедрістю струсив зі своєю «пензлика» стільки води, що вона навіть затекла за комір. Брр!!!
«Ну, от і все.» – сказав батюшка вже людським, а не «церковно-слов’янським» голосом. «Але на Господа нашого надійся, а правила дотримуй!» – повчально промовив він.
«Скільки?» – за звичкою спитав я. «Скільки?» – перепитав священик. «Скільки має за..» «Сину мій…» – перебив мене батюшка. «Ми за обряд грошей не беремо. Якщо бажаєте, можете пожертвувати на храм.»
Жмот я не став, і, вже прощаючись, батько Георгій раптом усміхнувся широкою хлоп’ячою посмішкою. «А машину подивитися можна?» – запитав він трохи запобігливо питанням, в якому безпомилково впізнаєш бувалого автомобіліста. Батюшка зняв з себе парадний церковний фартух і влаштувався за кермом.
Поки він примеривался на водійському сидінні, пробуючи всі регулювання і натискаючи, з дитячим захопленням, різні кнопочки, я теж поцікавився:
– «А у Вас машина яка?».
– «Так теж японка праве кермо. Тільки старенька, вісімдесятих років ще. Хоча все є: і коробка-автомат, і кондиціонер. Працює все чудово, не те, що «Нива», що була до неї.»
– «Неправославная машина. Пам’ятаєте, як Задорнов говорив.»
– «Господь усіх нас береже!» – усміхнувся священик. І раптом, вискочив з машини, швидко попрощавшись, задріботів до собору. Помічник, добряче змок, теж. «Іконку ще купіть!» – крикнув він ще вже з середини соборній площі. Гаразд, куплю, не завадить.
Не знаю, чи то дійсно обряд допоміг, то я просто заспокоївся і перестав звертати увагу на всякі дрібниці, але з тих пір вже тиждень від водіння машини я отримую тільки задоволення.
Тому, всім раджу: купивши автомобіль, обов’язково «посвятіть» його. Просто, для свого ж спокою. Однак, навіть пройшовши обряд, не забувайте слова отця Георгія: «На бога надійся, а правила дотримуй!» І ще, виконуйте побажання японця – звертайтеся з будь-якої, не тільки японської, машиною дбайливо…
І все буде Окей!
Автор: Груздєв Михайло.
Mailto: mihail-65@bk.ru

Якщо Вам сподобалася стаття, прошу розмістити її на своєму сайті або блозі, зберігши авторський блок.
Заздалегідь вдячний.
Груздєв Михайло.