fbpx

Каталог статей

Каталог статей для размещения статей информационного характера

Без рубрики

Аршалуйс

АРШАЛУЙС
Влітку 1942-го, захопивши майже всю територію Кубані, гітлерівці вирішили взяти останній в Кавказькому напрямку реванш – з боями прорватися до Чорноморського узбережжя, відкриває вихід до стратегічного сировини – нафти, до портів Новоросійська і Туапсе. Саме цей напрямок Гітлер вважав одним з найважливіших на Північному Кавказі.
Фашисти вирішили завдати основний удар від Гарячого Ключа. Прорвавшись до тіснині Вовчі Ворота, ворожі війська отримали можливість вийти в тил військам у районі Туапсе.
На частку солдатів і офіцерів 30-ї Іркутської дивізії під командуванням полковника Б. Н.Аршинцева випала одна з найвідповідальніших завдань – за будь-яку ціну заблокувати підступи до Воріт і горі Лисій і, тим самим, не підпустити ворога до залізниці Майкоп – Туапсе.
За гору Ліхтар, пануючу над двома долинами, особливо відчайдушно билися. Все навколо було переоране бомбами і артилерійськими снарядами. Тут, на самому згубному місці, протистояв ворогові полк майора Коваленко. В густому диму, в полум’ї палаючого лісу, під всепожираючим вогнем противника безстрашний полк кілька днів героїчно відбивав шалені атаки фашистів, не відступаючи ні на крок.
Неподалік від скелі Поднависла, на хуторі з п’яти дворів, проживала багатодітна вірменська родина Ханжиян. Коли в тутешніх місцях почалися бойові дії, старші сини вже воювали на фронтах Великої Вітчизняної, інші пішли в партизани. Глава сімейства Кеворк Хачикович, який знав на перевалі кожну стежку, не раз проводив наших бійців за німецькі позиції. Сини допомагали підносити боєприпаси, дочки збирали лікарські трави. Якось у розпал боїв, наймолодша з дванадцяти дітей Ханжиян – Аршалуйс – зайшла з сусідкою в залишений на час батьківський дім. Коли зібралися йти, до їх будиночка під’їхала підвода з п’ятьма пораненими бійцями. Супроводжуючі попросили допомогти і тут же виїхали на бойові позиції. Сусідка пішла до дітей у ліс, попередивши Аршалуйс, що сюди у будь-яку хвилину можуть прийти німці.
Але Аршщалуйс в той момент не думала про це. Вона думала про те, як допомогти протяжної солдатам, як полегшити їх долю. На вулиці спека, рій мух і ос. Спочатку навіть розгубилася. Потім взяла себе в руки, напоїла, нагодувала поранених, перебинтувала. Чим могла. Через день бойові товариші навідалися до поранених, зраділи, що дівчина не кинула безпомічних людей, дякували за допомогу. Попросили прийняти ще кілька бійців. Як тут відмовиш?! Війна. Через пару днів додому повернувся батько. Приніс із загону бинти, ліки. Незабаром в будиночку Ханжиян розгорнули польову медсанчастину. І Аршалуйс стала незамінною помічницею капітана медичної служби Віри Дубровської, єдиного на той момент лікаря санчастини, що залишилася в живих після боїв у Вовчих Воротах. Аршалуйс, якій у ту пору не було й тридцяти, поранені бійці називали тіткою Шурою, деякі просто Шурочкою. Навколо несмолкающая стрілянина, бомбування, а поранених несуть і несуть… Бої не вщухали і в наступні дні.
Четверо діб тримали оборону наші хлопці. Батько Аршалуйс приносив з лісу дичину, матір з доньками збирали в лісі лікувальні трави. Бинтів і ватяних тампонів не вистачало, доводилося рвати натільна білизна, сорочки, з простирадла. Загиблих від смертельних поранень і втрати крові бійців ховали на галявині, в сотнях метрів від санчастині. Арашалуйс безутішно плакала за померлими солдатам і відзначала могили: то камінь біля підніжжя покладе, то осколок від снарядів встромить, то каску поставить.
…Півроку тривала оборона перевалу, щедро политого кров’ю. Півроку сім’я Ханжиян за велінням серця, не знаючи сну і відпочинку, як міг, полегшував долю захисників гірських рубежів, які відкривають шлях до Чорного моря. Близько 2000 бійців спочивають на галявині і поруч в лісі. Половина – невідомих.
Бої на перевалі, піклування про поранених, гіркоту втрат злилися у Аршалуйс в одне ціле: гуркіт йдуть у бій танків, розриви артилерійських снарядів, стогони поранених і кров, кров… Голосу та обличчя хлопців, крики про допомогу і шепіт:»Сестричка, допоможи!»2Мн б водички. Крапельку». «Напиши мамі, будь ласка!» До кінця життя все це залишилося для Аршалуйс незагойною раною… Її душевною раною.
Коли медсанчастина передислокувалася слідом за перейшли в наступ нашими військами, Аршалуйс залишилася на хуторі Поднависла працювати в колгоспі і наглядати за братськими могилами. Сама так вирішила. Раз і назавжди. Іншого рішення вона і не могла прийняти. Батьки вмовляли перебратися з спорожнілого хутора в Гарячий Ключ. Молода адже ще: попереду сім’я, діти. Вперше в житті Аршалуйс послухалася батьків. З часом від хутора залишився один її будиночок.
Аршалуйс пообіцяла, що ніколи не залишить могили. Хіба що після своєї смерті. Так і жида вона всі ці довгі роки в самоті, серед лісової тиші, можна сказати, в польових умовах: ні електрики, ні опалення. Годувалася тим, що давав щедрий на частування ліс з його дарами, та численні родичі. Скільки не кликали її до себе близькі, скільки не вмовляли, Аршалуйс залишалася непохитною. Що їй зручності? Хіба це головне?! Та й не звикла вона до них. Тут пройшла вся її велика, наповнена світлом священного обов’язку, життя. Її кращі роки. Тут вона господиня, єдина господиня Поклонній галявини. Страж. Жінка – солдат, яка як вартовий, день у день, з року в рік, 55 років охороняла вічний спокій захисників Вітчизни.
Вона відстояла ці пам’ятні місця і часу, і у деяких безвідповідальних, які втратили совість людей з начальства, вирішили відвоювати всіма правдами і неправдами ділянки під будівництво заміських дач або зробити на місці урочища лісове озеро. Господині тутешніх місць пропонували будь-яку квартиру в місті, але вона навідріз відмовилася.
А коли прийшов на Уклінну галявину бульдозер, щоб зрівняти з землею солдатські могили, Аршалуйс зустріла непроханих гостей з мисливською рушницею в міцних, мускулястих руках, заявивши, що вистрілить, не замислюючись, і ніхто її не зупинить! Так захищала Аршалуйс мертвих від живих. Бульдозерист не повірив, завів свою руйнівну техніку. Аршалуйс вистрілила двічі: спочатку у повітря, потім – в лобове скло бульдозера. Потім був великий скандал: відібрали рушницю, пригрозили з udom.
Все це викликало широкий громадський резонанс. Колишні поранені встали на захист своєї Шурочки. «Захистила!» – з гордістю згадувала потім Аршалуйс Кеворковна. Відстояла територію народної пам’яті, якій поклоняються сьогодні убілені сивиною ветерани Великої Вітчизняної війни, молодь, люди, наділені владою, кадрові військові, рідні та близькі загиблих. Поклоняються вони й охоронниці Аршалуйс Ханжиян, мужньої жінки з твердим характером і твердим переконанням про вічний борг перед загиблими тут бійцями.
Це потім, через багато років, її життя лісовий затворниці назвуть легендою, громадянським подвигом, наділяючи десятками найвищих епітетів. І як результат – широке громадське визнання, перемога на Всеросійському конкурсі «Жінка – 97», обрання ЮНЕСКО «Жінкою 1997 року» в номінації «Життя – доля». Це завдяки їй, Аршалуйс, жінці справді героїчною і справді легендарною, в хуторі Поднависла, розташованому в двох кілометрах від гірського села Фанагорийское, дізнається весь світ.
Аршалуйс обіцяла вмираючим солдатам не залишати їх могили за життя, а залишилася з ними і після своєї смерті. У лютому 1998-го, на 85 році, А. К. Ханжиян, як заповідала сама, лягла Поруч з ними навічно». Тут же на хуторі, поруч з батьками і трьома братніми могилами солдатів. Ховав Аршалуйс, Почесного громадянина р. Гарячий Ключ, весь місто.
9 травня 2000 р, в день55-річчя Великої Перемоги, в урочищі Поднависла, на Поклонній галявині, було відкрито меморіальний комплекс захисникам Вітчизни. Героїзм бійців 30-ї Іркутської дивізії увічнили в камені за рішенням і за активного сприяння керівництва Краснодарського краю, адміністрації міста Гарячий Ключ і його жителів, офіцерів і курсантів Краснодарського юридичного інституту МВС Росії, колективу військової частини 3703.
Після смерті Аршалуйс Кеворковны естафету берегині пам’ятних місць прийняла її рідна племінниця Галина Ханжиян. Цієї заповіла їй тітка продовжити справу всього життя її як зіницю ока берегти пам’ять її серця, пронесену через роки і десятиліття Шурочкою, тіткою Шурою, Аршалуйс Кеворковной, бабусею Аршалуйс… Клятву, дану легендарної родичці, Галина Миколаївна вирішила стримати до кінця свого життя.
Пройдуть роки, десятиліття, але ім’я господині Поклонній поляни, славно дочки Гарячого Ключа, справжньої патріотки своєї Вітчизни Аршалуйс Ханжиян завжди буде в пам’яті вдячних поколінь.
Валерій Кузнєцов