Банківське законодавство

Входження більшості країн в епоху інформаційного суспільства вимагає адекватного правового регулювання відносин, пов’язаних з інформацією. Не викликає сумніву той факт, що провідною галуззю права в новому суспільстві буде інформаційне. На жаль, в нашій країні дане законодавство поки не розвинене. До відносин, які потребують належного правового регулювання, відносяться в першу чергу пов’язані з конфіденційною інформацією або “таємницею”.
Серед таємниць найбільше значення для розвитку економіки має банківська таємниця, так як саме фінансова система є “кровоносною” для всієї економіки. Слід зазначити, що проблеми, пов’язані з банківською таємницею, мають в сьогоднішній Росії і політичне значення, а численні скандали, пов’язані з “відмиванням” грошей в тому числі і в іноземних банках, відплив капіталів тільки підкреслюють актуальність дослідження даних проблем.
Інститут банківської таємниці, як і всі банківське законодавство, носить комплексно-правовий характер і пов’язаний з такими галузями права, як конституційне, адміністративне, цивільне та кримінальне, але найбільша частина правовідносин регулюється все-таки нормами цивільного законодавства, аналізу яких і присвячена справжня робота.
Перше питання, що виникає при вивченні того чи іншого правового явища, що полягає у визначенні досліджуваного поняття. В даний час В науці не склалося чіткого визначення банківської таємниці, немає його і в законодавстві. Більшість вчених вважає, що таємниця – особливий правовий режим інформації з обмеженим доступом (Про інших підходах до визначення банківської таємниці див.: Єфремов А. А. Інформація як об’єкт цивільних прав//Студенти в правовій науці: Зб. навч. праць. Вип 1: Проблеми і перспективи сучасного російського права (Пошук нових ідей). Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-ту,1998. С. 56.). Існує і проблема співвідношення банківської таємниці з іншими видами таємниць. А. А. Фатьянов зазначає, що з одного боку, банківська таємниця – приватний випадок комерційної таємниці, з іншого – одна з граней забезпечення особистої таємниці, з третьої – виконує охоронну функцію, забезпечуючи неприступність про фінансове становище юридичних і фізичних осіб (Фатьянов А. А. Таємниця як соціальне і правове явище. Її види // Гос-во і право.1998. N6. С. 12.). О. Олійник зазначає, що, на думку американських фахівців, банківська таємниця пов’язана з 3 видами правотношений: між банком і клієнтом, між клієнтом і урядом, між урядом і банком (Олійник О. Правові проблеми банківської таємниці// Госп-во і право. 1997. N6. С. 134).
Правове регулювання банківської таємниці в даний час здійснюється нормами ЦК, ФЗ “ПРО банки і банківську діяльність в РРФСР”, КК (ст. 183), ст. 16 Митного кодексу РФ, а також рядом інструкцій Центробанку і податкових органів.
Слід зазначити, що між ст. 857 ГК та ст. 26 ФЗ “ПРО банки…” містить ряд суперечностей, на які вказує А. Ю. Вікулін. (Вікулін А. Ю. Банківська таємниця як об’єкт правового регулювання// Гос-во і право. 1998. N7. С. 66.). Зокрема, у ЦК суб’єктом, зобов’язаним зберігати таємницю, названий банк, тоді як у законі – кредитна організація, у ЦК йдеться про операції за вкладом, а в законі – взагалі про операції. Крім того, закон ширше визначає коло відомостей, що підлягають охороні, називаючи також “інші відомості”. В силу ч. 2 ст. 3 ЦК мають застосовуватися норми кодексу, тому необхідно усунути суперечності між законами. Таких протиріч багато. Наприклад, ФЗ” ПРО банки …” дає вичерпний перелік органів і посадових осіб, які можуть отримати відомості, що становлять банківську таємницю, а ст. 41 ФЗ “ПРО реструктуризацію кредитних організацій” від 08.07.99 встановлює і право Агентства з реструктуризації кредитних організацій на отримання відомостей, що становлять банківську таємницю.
Подібні невідповідності у законодавстві часто є причиною того, що банки отримують запити про рахунках та вкладах від осіб, які не мають на те права: адвокатів, судових приставів і т. д. В ряді випадків посадові особи неправомірно застосовують заходи відповідальності до працівників банків за відмову в наданні інформації. Так, рішенням Фокинского районного суду р. Брянська від 12.05.99 встановлено незаконність застосування заходів відповідальності судовим приставом до заступника голови Брянського банку Ощадбанку РФ за відмову у наданні відомостей, складових банківську таємницю.
Велика кількість проблем пов’язано з реалізацією п. 8 Указу Президента РФ від 23.05.94 N1006 “Про здійснення комплексних заходів щодо своєчасного і повного внесення до бюджету податків та інших обов’язкових платежів”, який передбачає обов’язок банків та інших кредитних установ інформувати податкові органи про вчинення фізичними особами (включаючи нерезидентів) операцій на суму, еквівалентну 10 тисячам доларів США і вище. На думку багатьох дослідників, даний указ суперечить законодавству, і на практиці багато банків просто ігнорують його.
На наш погляд, найбільш правильним було б встановлення можливості отримання відомостей, що становлять банківську таємницю, лише за рішенням суду, як у багатьох зарубіжних країнах (Швейцарія, Люксембург, Німеччина). Це підвищило б довіру до російських банкам і сприяло припинення “втечі” капіталів за кордон. Однак дана міра вимагає внесення змін і в процесуальне законодавство, яке зараз практично не регламентує порядку отримання та використання конфіденційної інформації.
З розвитком Інтернету велике значення набуває проблема забезпечення банківської таємниці при проведенні операцій через телекомунікаційні засоби. Це питання актуальне ще й тому, що поки законодавчо не встановлено порядок застосування системи “СОРМ” (система оперативно-розшукових заходів на мережах документального електрозв’язку). (Матеріали про СОРМе див.: www.libertarium.ru)
Таким чином, інститут банківської таємниці поки не отримав чіткого законодавчого регулювання, необхідність якого очевидна для побудови правової держави і розвиненої економіки.