fbpx

Філософія Шлюбу

Я в котрий раз переглядала отримані поштою фотографії, на яких у різних ракурсах була відображена «солодка парочка» – в ресторані, на пляжі і так далі. Загалом, досить милий союз, якщо не брати до уваги те, що чоловік на фотографії – мій чоловік власною персоною.
Молода, струнка, красива…Саме з такими дівчатами спілкуються на сайті Centre-dating.ru
Це тільки зі слів ошуканих дружин коханки чоловіка страшні, кривоногі, меркантильні і безмозкі.
Не скажу, що я дуже зраділа цій звістці, але безглуздою істериці я все ж не піддалася, – на мій погляд, це моє головне достоїнство, адже далеко не кожна (точніше сказати, дуже рідкісна) жінка може прийняти такий удар, а тим більш гідно на нього відповісти.
Незважаючи на досить солідний стаж сімейного життя, чоловіка я люблю не менше, ніж у той романтичний період, коли ще студентами ми втікали з занять в парк, а вечорами гуляли по темних провулках, тримаючись за руки і насолоджуючись нічною тишею вулиць. Тому здаватися без бою я не збираюся, тим більше, що у мене є одне, але, на мій погляд, дуже вагому перевагу: особливості характеру свого чоловіка я знаю, як ніхто інший: «від» і «до».
А той факт, що на мого Антона хтось поклав своє пильне око, говорить тільки про одне: значить, він все-таки чогось варте, значить, не гірше інших. Якщо б не було жодного такого інциденту, думаю, я і сама б засумнівалася в його «цікавинки» та «корисності» і давно пішов би на пошуки чогось кращого, більш гідного. Загалом, постійні неоднозначні погляди сторонніх жінок на мого чоловіка лестять мені, та й тільки.
І все ж: якщо моя суперниця зважилася на такий крок (а крім неї осіб, зацікавлених у моїй обізнаності про її існування я не уявляю), значить, у них все не так добре, як вона хоче це мені уявити.
Не сумніваюся, що за наміченим коханкою планом, події повинні були розвиватися наступним чином: я, пред’явивши чоловікові неспростовні докази, закочую істерику і виганяю його з дому, або після наших сімейних розбирань, він, скориставшись нагодою (відомо, що деякі чоловіки здатні на такий відповідальний крок за власною ініціативою), грюкнувши дверима, піде сам. До неї. Остаточно і безповоротно.
Ну, вже ні! Тут ви, мадам, прорахувалися! Я не збираюся грати за чужим сценарієм, тим більше що відведену мені роль абсолютно для мене нетипова, а над фіналом цієї вистави треба ще попрацювати. Подивимося, кому з нас дістанеться головна роль!
Зібрала до купи всі «докази» проти мого благовірного і, посміхнувшись про себе, простягнула руку до сміттєпроводу, але тут в моїй голові виникла ідея, куди більш цікава: акуратно склавши фотографії назад у конверт, я опустила їх на нашу поштову скриньку. Впевнена: виявивши цей сюрприз, «наш чоловік» безпомилково визначить справжнього автора цього послання.
Увечері, зустрівши чоловіка вечерею, спустилася вниз перевірити поштову скриньку: він був порожній. Значить, «веселі картинки» знайшли свого адресата. Не сумніваюся, що цей тактичний хід піде моєї суперниці далеко не на користь.
На превеликий жаль, не можу знати, чим закінчився перший акт нашої п’єси, тому що запитати у Антона, «поговорив» зі своєю «анонимщицей», самі розумієте, не можу. Проте не сумніваюся, що рахунок 1:0 на мою користь. Хоча б тому, що, відкривши переді мною практично всі свої карти, вона зробила перший крок до своєї поразки.
Залишається чекати наступного кроку моєї опонентки, в якому я аніскільки не сумніваюся. Мучуся в здогадах, який хід вона зробить в наступний раз, буде оригінальна у здійсненні свого плану і чи вистачить мені кмітливості гідно їй відповісти. Ця гра починає мене захоплювати.
* * * Кожен раз думай де, коли і навіщо , а головне чому так все вийшло в твоїх знайомствах
Вона не змусила себе чекати. Вже через кілька днів наш телефон почав розриватися від дзвінків, переважно в той час, коли чоловік був «на нараді». Зовсім неоригінально. Навіть нерозумно. Я очікувала більш рішучих дій, а на це пасивне подих у трубку навіть відповісти нічого.
Мовчання на іншому кінці дроту незабаром мені набридло, і я просто перестала знімати трубку. Поки вона не придумала собі більш цікавого і розумного розваги, у мене є час зайнятися собою, що буде зовсім не зайвим.
Відклавши убік домашні справи, витягла з уже встиг покритися пилом кишенькового томика Ахматової відкладені до «кращих часів» зелені купюри (так-так, у жінок теж бувають заначки!) і відправилася в бутік оновити свій гардероб, тим більше що це безвідмовно піднімає настрій будь-якій жінці!
Витративши майже всі свої заощадження, вчасно оговталася, залишивши порівняно невелику їх частину (у порівнянні з витраченими в бутіку) на салон краси, – зустріч з моїм старим знайомим стилістом, якому я без хвилювання себе довіряю, призначена на чотири.
Через дві години, проведені в салоні краси, я, цілком задоволена новим кольором волосся, їх стрижкою і укладанням, накладеним фахівцем макіяжем, а також професійно зробленим нейл-артом, у відмінному настрої вирушила додому, купивши по дорозі на гроші, що залишилися досить шикарний букет моїх улюблених чайних троянд.
Антон був уже вдома. Мої старання не пройшли дарма: новий імідж дружину явно сподобався, хоча здивований і стурбований він був чимало. Особливо букетом троянд:
– Звідки? – кивнувши в бік квітів, запитав він, осиливши заціпеніння.
– Купила! – знизавши плечима, відповіла я.
– Ну так! З яких це пір? А якщо серйозно?
– Серйозно! – я ледве стримувалася від сміху. І чому так легко обманюючись, люди не вірять якраз тоді, коли їм кажуть правду? У цьому випадку правду я казала як раз для того, щоб мені не повірили. Або хоча б засумнівалися. Може бути, і в його затуманенном любов’ю свідомості заведеться настирливий черв’ячок сумніву?
Не сумніваюся, що ревнощі і відчуття чоловічого власництва допоможуть розбудити в серці мого улюбленого задремавшее під тиском звички і побуту коли-то пристрасне почуття.
* * *
З понеділка чоловік у відпустці. Подивимося, яку казку він вигадає цього разу замість затертої вже пісні про нараду.
– Я до мами заїду, вона захворіла, – на годиннику ще не було й восьмої ранку, як мій чоловік намилився втекти з дому, наглаженный і напахчену.
Ну, так, мама! І коли ж це вона встигла повідомити про хвороби?
– Хочеш, я сама до неї з’їжджу, все одно я на цьому тижні збиралася її провідати.
– Ні-ні! Я все одно вже зібрався, – поспіхом Антон чмокнув мене в щоку і пішов, гучно грюкнувши дверима.
* * *
Опівдні подзвонила моя стара подруга:
– Щастить тобі, Свєтка! Знаєш, твій, звичайно, просив мене мовчати, ну ти ж мене знаєш! Це просто не в моїх силах! Тільки що зіткнулася з ним ніс до носа в тур-агентстві, він оформляв дві путівки на Кіпр!
– Да ладно! Брешеш ти все!
– Ну, так! Сама ось побачиш! Так що пакуй валізи. Ні, ну, везе ж тобі все-таки, а?!
Я не стала присвячувати її в усі останні тонкощі сімейного життя, і природно, промовчала про те, що друга путівка призначалася зовсім не мені. Схоже, на цей раз я зазнала поразки. Може бути, навіть остаточне. У мене не було сумнівів у тому, що на Кіпрі закохані хочуть провести медовий місяць. Як колись це було і у нас.
Не буду брехати, що я анітрохи не засмутилася. І це напередодні п’ятнадцятиріччя наше весілля!
Мені стало нічим дихати в чотирьох стінах, і я вийшла на вулицю. В голові був такий туман, що не було ні сил, ні бажання про щось думати, щось робити. Я просто йшла по вулицях, куди-то згортала, переходила дорогу, поки не вперлася в лавку старого парку.
Чому я прийшла саме сюди, на ту саму лавку, де колись ми сиділи, обійнявшись, під мрячним дощем? Тут Антон зробив мені пропозицію. Тоді, в заставу своєї любові, він чомусь подарував мені золоті сережки, а не колечко. Шкода, що я через декілька років, по необережності втратила. Друга досі зберігається у потаємному кишені мого гаманця як символ нашої вічної любові. Вічною?
Я дістала її і поклала поруч з собою на лавочці. Може, коли-небудь я про це і пошкодую, але без неї мені буде легше пережити цю трагедію. Тут, на лавці, я назавжди залишу свою любов, своє минуле життя…
* * *
Антон повернувся тільки до вечері:
– Знаєш, – почав він прямо з порогу, – я не хотіла тобі зразу казати, але тут дещо сталося, і я вирішив, що це знак згори.
Я приготувалася мовчки вислухати його визнання.
– Ти не повіриш! Я ЇЇ знайшов! Це доля, чесне слово! – він дістав з пакета пляшку червоного вина і мій улюблений молочний шоколад, – Це подія обов’язково треба відзначити!
– Я за тебе дуже рада, – намагаючись бути якомога спокійніше відповіла я.
– Сподіваюся, ти на мене не будеш сердитися? – Антон відкрив пляшку з вином, – Вибач, що я від тебе раніше приховував, але тепер, чесне слово, більше ніяких секретів! Світланка, я продав машину!
– Та-ак… – я простягнула руку за фужером з вином, дивуючись своїй витриманості, – Я правильно розумію, що це не саме головне, що ти хотів мені сказати?
– Так! Ти мене правильно розумієш! Головний сюрприз – тут!
Антон простягнув долоню, на якій лежала моя сережка:
– Тепер ти знову зможеш їх надіти!
– Навряд чи, – по щоках потекли сльози, – Ти її в парку знайшов?
– Ні… Я повинен тобі зізнатися… Я продав машину і на ці гроші до нашого ювілею купив путівки на Кіпр, пам’ятаєш, як 15 років тому? Покупець трапився допитливий, кожен міліметр машини промацав, аж до салону, і уявляєш, сережка знайшлася на твоєму сидіння під чохлом!
Не встигнувши навіть подякувати чоловіка, я кинулася бігти в парк. Накрапав дощ, на пустельних алеях парку було свіжо і тихо, а на сирій лавочці, прикрившись жовтим клиновим листом, лежала залишена мною близько години тому сережка…
Ось такі відносини між чоловіком і жінкою Бувають у нашому житті