Калькуляція Собівартості Продукції

За визначенням, калькуляція (від лат. calculatio — рахунок, підрахунок) — розрахунок витрат на виробництво і реалізацію продукції (робіт, послуг). Як правило на російських підприємствах цей розрахунок проводять фахівці планово-економічний відділ.
У підручниках з економіки підприємства зустрічається велика кількість типів калькуляції собівартості продукції. На практиці можна виділити два основних види: попередні та фактичні калькуляції. У свою чергу попередні калькуляції можна розбити на два види: планові і нормативні калькуляції. Розглянемо ці калькуляції більш докладно.
Планові калькуляції — це калькуляції на певні етапи діяльності підприємства. Вони фіксовані у цього періоду калькуляції тобто не переглядаються. Планові калькуляції служать основою процесу ціноутворення на підприємстві.
Нормативні калькуляції розраховуються на кожний плановий період. Їх основа діючі на той період норм витрати і дані з нормування праці працівників. Служать для більш точного визначення планових показовий: планового марижинального доходу і планового фінансового результату, розрахунку потреби в сировині і матеріалах
Фактичні калькуляції найбільш повні калькуляції оскільки розраховуються за даними бухгалтерського обліку і включають в себе дані які не входять до складу попередніх калькуляцій (наприклад, втрати від браку).
Підприємство самостійно визначає перелік і склад статей калькуляції, керуючись галузевими методичними рекомендаціями. При цьому підприємство повинно врахувати можливість максимально прямого віднесення витрат на собівартість продукції.
По відношенню до прямих витрат існує два варіанти калькулювання продукції (калькулювання за повною собівартість і калькулювання за неповної собівартості.
Калькулювання за неповної собівартості передбачає розрахунок собівартості ґрунтується на прямих витрата на виробництво. Непрямі витрати зменшують прибуток підприємства..
Калькулювання витрат за повною собівартістю передбачає віднесення на собівартість продукції всіх витрат в діяльності підприємства. Тут виникає одне питання пов’язаний з розподілом непрямих витрат. Найбільш типовою базою для розподілу непрямих витрат є: прямі витрати на оплату праці; прямі матеріальні витрати; сума прямих витрат; виручка.
Тут також підприємство самостійно вибирає економічно обґрунтовану базу розподілу у відповідності з галузевими методичними рекомендаціями.