Киргизька Глухий Кут Або Центрально-Азіатський Гамбіт?

У минулі тижні події в Центральній Азії випали з поля зору вітчизняних ЗМІ. Їх загальна фокусування, особливо телевізійних та друкованих, практичні не зачіпає повідомлення інформагенцій, що стосуються Киргизії та Узбекистану. Між тим, події на території колишніх середньоазіатських республік СРСР наростають як сніжний ком.
Ледве встигли забутися шокуючі кадри чергового перевороту, кров на асфальті, побиття почесної варти біля державного прапора Киргизії і зброю в руках наводнившего Бішкек кримінального наброду, як спалахнув південь – почалися етнічні чистки в Оші, Джалал-Абаді і прилеглих до них селах. Масова втеча узбеків, громадян Киргизії, в сусідній Узбекистан, хвиля насильства і масових вбивств проходили за ідентичного з бішкекським сценарієм, який став сьогодні головною «родзинкою» сучасного Киргизстану.
Зіткнення між киргизьким і узбецьким населенням почалися 11 червня в р. Зш – “південної столиці” республіки, потім заворушення перекинулись і на сусідню Джалал-Абад. Ситуацію вдалося стабілізувати» до 15 червня – з вигнанням основної маси узбеків і розграбуванням залишеного ними майна. За даними ООН, близько 400 тисяч жителів Киргизії були змушені стати біженцями, притому в сусідній Узбекистан втекли близько 100 тисяч чоловік.
Поки організовані та озброєні натовпу мародерів вбивали і грабували своїх співгромадян на півдні країни, офіційні влади республіки скромно говорили, що мова може йти про десятки жертв. В середині червня тимчасовий президент Киргизії Роза Отунбаєва визнала, що реальна кількість жертв може бути в десять разів більше того, що фігурує в офіційних зведеннях. Нарешті, тимчасовий віце-прем’єр республіки Азімбек Бекназаров, який курирує в тимчасовому уряді силові структури, зазначивши, що мова йде про тих, чия смерть офіційно зареєстрована, заявив про загибель 893 осіб. Пізніше влади визнали, що офіційні дані неточні. В середині червня тимчасовий президент Киргизії Роза Отунбаєва визнала, що реальна кількість жертв може бути в десять разів більше того, що фігурує в офіційних зведеннях. Нарешті, тимчасовий віце-прем’єр республіки Азімбек Бекназаров, який курирує в тимчасовому уряді силові структури, зазначивши, що мова йде про тих, чия смерть офіційно зареєстрована, заявив про загибель 893 осіб.
Судячи з його слів і матеріалами численних інтернет – сайтів, в реальності загиблих набагато більше, багато хто були поховані без реєстрації. Питання про те, кого серед загиблих більше — узбеків чи киргизів — тимчасові влада Киргизії обходять глухим мовчанням.
Організатором заворушень тимчасові влада Киргизії вважають поваленого президента Бакієва, вихідця з південного регіону. Що прийшов до влади в Киргизстані в 2005 р. Бакієв сам прекрасно володіє методикою організації заворушень у республіці. Підкреслимо, що у всіх переворотах в Киргизії, починаючи з повалення Аскара Акаєва і закінчуючи заворушеннями на півдні, їх організатори вдавалися до одного і того ж сценарію, коригуючи під поточні умови лише окремі моменти і способи роздування численних тліючих конфліктів у пострадянському суспільстві і розколу поліетнічної держави. Саме в Киргизії була відпрацьована схема, універсальна для будь-якої пострадянської республіки і не вимагає наявності в країні виборів. Її ефективність зумовлена тим, що за основу беруться відразу декілька тліючих конфліктів в суспільстві і в потрібний момент змішуються, накладаються один на інший. Потім відбувається різке загострення обстановки, часто з використанням силових провокацій. У Киргизії 2010 р. вибухнула гримуча суміш з невдоволення владою, невдоволення засиллям в бізнесі членів сім’ї Бакієва, невдоволення міського населення різким зростанням комунальних платежів. На ці протестні настрої були накладені традиційні для пострадянського простору конфлікти міста і села, провінції і столиці, обивателів і міліції і, головне, були вміло розіграні карти етнічних протиріч. Все це доповнилося киргизької специфікою – конфліктом впливових кланів півдня і півночі Киргизії. Все це змішалося в величезний клубок протиріч, розплутати який найближчим часом не можливо.
Нестабільність в Киргизії продовжує нагнітатися. Для поглиблення розколу країни використовується будь-який привід. 22 липня 2010 р. Постійна рада ОБСЄ затвердив розгортання поліцейської консультативної групи в Киргизії. 56 держав-учасниць організації прийшли до угоди “без затримок” ввести 52 міжнародних офіцерів поліції в Киргизії. Поліцейські ОБСЄ не будуть мати виконавчими поліцейськими повноваженнями і озброєнням, їх завдання – знизити міжетнічну напруженість і зміцнити потенціал територіальних підрозділів МВС Киргизії, з особливою увагою на південь країни. Термін перебування в республіці – близько чотирьох місяців. Все це час вони пробудуть на півдні Киргизії, де проведуть консультації та спеціальні тренінги для місцевих правоохоронних органів.
Ініціатива явно виходить від найближчих сусідів Киргизії, зокрема Казахстану – країни, головуючої в ОБСЄ, і зацікавлена в стабілізації обстановки у своїх рубежів. Але в киргизьких ЗМІ відразу ж була ініційована кампанія проти міжнародних зусиль по стабілізації ситуації, немов і не вимагала тимчасовий президент республіки введення російських миротворців кількома тижнями раніше.
26 липня 30 молодіжних організацій Киргизії, жваво об’єдналися в рух “Народ Киргизстану проти зовнішніх сил”, провели мітинг біля будівлі парламенту республіки, виступивши проти введення іноземних правоохоронців у країну: приїзд поліцейських може стати каталізатором і без того неспокійну ситуацію на півдні Киргизії, поставити під сумнів державність «з косівського варіанту». Мітинги пройшли і на півдні республіки, в р. Зш. Мер міста Ош Мелісбек Мирзакматов, як і більшість ошан, також виступає проти введення поліцейських ОБСЄ на їх територію. Раніше екс-міністр оборони Киргизії Ісмаїл Ісаков заявив, що “з введенням іноземній поліцейської сили Киргизія може виявитися в пастці”.
У підсумку, 30 липня міська рада Оша, за ініціативою депутата кенеша (парламенту) Назарали Аріпова, вирішив відмовитися від введення в друге за величиною місто Киргизії поліцейської групи ОБСЄ. Основна причина – побоювання, що ОБСЄ прийме сторону переважаючою в регіоні узбецької частини населення, і тоді Південна Киргизія може отримати автономію за зразком Косово.
Враховуючи, що про прибуття в країну поліцейських ОБСЄ оголосила особисто тимчасовий президент Киргизії Роза Отунбаєва, настільки масштабний демарш наочно показує ступінь впливу тимчасового уряду в країні: реальною владою за межами Бішкека тимчасовий уряд практично не має. Підібравши кинуту в Бакієвим влада, групування Отунбаєвої виконала свої бажання, вставши біля керма і почавши новий переділ бізнесу і власності в Киргизії, відтираючи від ласих шматків належать Максиму Бакієву структури. Управління ж скачується в прірву громадянської війни республікою їм явно не по силам.
У перші години після захоплення Білого дому, безпристрасні телекамери продемонстрували рідкісний в політиці момент підбирання кинутої на землю корони. Початок переможної прес-конференції, «тимчасового уряду» у щойно захопленому залі було грубо перервано п’яними мародерами, потребовавшими від нової влади «вийти до народу», що останнім слухняно виконала. Цей фарс у результаті обернувся великою кров’ю на півдні країни, коли ті ж слухняні натовпі політичні фігури, маючи всі силові інструменти, просто опустили руки, давши сп’янілої кров’ю натовпі право на вседозволеність.
Повалений президент Бакієв (у Білорусії) і його син Максим Бакієв (у Великобританії), всупереч запевненням тимчасового уряду навряд чи здатні на організацію системної катастрофи країни. Вони, звичайно, прикладають всі зусилля для відновлення впливу в Киргизії, задіють всі можливі ресурси і контакти, аж до Бориса Березовського, з яким дружить молодший Бакієв. Тим не менш, їх роль в катастрофі киргизької державності явно перебільшена тимчасовим урядом, вимушеним виправдовувати своє політичне безпліддя.
Обидві сторони формується киргизького конфлікту використовуються в темну зовнішніми гравцями, зацікавленими у встановленні військової і політичної нестабільності в Центральній Азії. Киргизія просто грає роль геополітичного детонатора, взрывающего крихку стабільність в даному регіоні. Цілі цієї гри укладені навіть не в ослабленні Росії, давно і демонстративно «пішла» з Центральної Азії. Негативний відповідь російського керівництва на благання тимчасового киргизького президента про посилку російських миротворців окончально ставить крапку в цьому питанні. Мішенню тут виступає можливий альянс останньої з КНР, чий неспокійний Синцзян-Уйгурський Автономний Район має протяжну гірську кордон з Киргизією. Памирский вузол традиційно є однією з больових точок Євразії, де переплітаються інтереси Китаю, Центрально Азійських країн, Росії, Ірану та європейських та атлантичних гравців. У XIX столітті там активно діяла Великобританія, чиї війська вели бойові дії в Афганістані. Сьогодні це США, посилюють свою присутність у республіці і вже офіційно оголосили про створення другої військової бази «Ошський полігон» на півдні Киргизії, недалеко від р. Зш. Офіційна бази завдання – прикриття американських тилів при дестабілізації обстановки в регіоні і можливий прорив сил Талібану на північ від таджики-афганського кордону.
Фотографії агенції Сіньхуа ??? Xinhua she