Мозаїка Собору

XII століття для Київської Русі знаменний і пам’ятний не лише набігами половців і княжими усобицями. В цей час відбувається формування і розвиток церковного господарства. Посилюється роль церкви в суспільному житті. Розвивається безліч великих і дрібних монастирів за рахунок збільшеного числа єпархій, збільшення кількості земель у монастирських вотчинах і так само за рахунок населення, яке теж зобов’язали робити виплати на користь церкви. 1108 року київським князем Святополком Ізяславовичем на місці Дмитрівського монастиря, побудованого імовірно його батьком — Ізяславом I (у хрещенні Димитрієм) був заснований Михайлівський Золотоверхий монастир. Михайлівський собор мав особливе значення для киян, бо був присвячений архангелу Михаїлу — небесному покровителю Києва. Через чотири роки монастир прикрашав кам’яний собор Архангела Михайла.
Собор Архангела Михайла з візантійським традиціям, а так само за образом і подобою багатьох інших російських соборів був щедро прикрашений мозаїкою з смальти і кольорових каменів. Над цими великими мозаїками працювали константинопольські майстра, це і визначило візантійський стиль мозаїк.
“Мерехтливим живописом” називають мозаїки Михайлівського собору – вони, немов маревом, обволакивали весь простір храму своїм затухаючим, то спалахуючим з новою силою сяйвом. Надзвичайно витончені і яскраві, мозаїки Михайлівського собору були видатним твором давньоруської живопису. Мозаїка святого Дмитра Солунського стала однією з найвідоміших мозаїк монастиря й собору. Вона розташовувалася з південної межі півночі – східного стовпа вівтарної частини. Святий воїн представлений на мозаїці в повному військовому обладунку: в золотих латах, зі списом, мечем і щитом. Поверх обладунків витончено перекинутий зелено-блакитний плащ, на якому видно візерункове золота смуга — тавлий, знак високого положення його власника. На рівні грудей лати перехоплює перев’язь, зав’язана вузлом. Одяг та озброєння Дмитра канонічно традиційні для іконного образу воїна.
По цій мозаїці можна судити про найвищу володінні мозаїчної технікою візантійських і давньоруських мозаїчистів. Обличчя і руки святого викладено з зеленуватих, рожевих, білих, пісочних і коричневих матових кольорових каменів. З світло-болотного каменю виконаний овал лиця. Темно-красою смальтою викладені контури частин обличчя. Німб – золотою смальтою. Одягу, рясно прикрашені золотом і коштовним камінням, виконані золотий, блакитно-зеленого, рожевою і синьою смальтою. Перев’язь на грудях біла з блакитними контурними лініями. Взуття сіра з білим, прикрашена жовтими смугами. Фон золотий. Сама композиція обкладена по краях поруч білих каменів у вигляді рамки.
Мозаїка Дмитра Солунського, на думку деяких мистецтвознавців, це портретне зображення одного з київських князів. Але точно сказати про те, чи був Дмитро Солунський київським князем, не представляє можливості. Через деякий кількість століть ми змогли б назвати це зображення парадним портретом. Святий Дмитро виглядає тут, як воїн-переможець, і точно жодним чином не схожий на великого мученика.
Дмитро Солунський був аристоркратом на державній посаді. За своїм релігійним переконанням Дмитро відмовився проводити репресії проти одновірців. Хтось з особливо злих імператорів-язичників засудив Дмитра Солунського до смертної кари. Це сталося у другому місті Візантійської імперії після Константинополя – Солуні, Тому Дмитра стали називати Солунським. За переказами цей святий врятував місто від язичників–слов’ян на рубежі VI-VII століть і тому став популярний в самій Солуні.
Не особливо ясно, як великомученик зміг перетворитися у святого воїна. У той же час, коли створювалася мозаїка Михайлівського собору, літописцем Нестором у «Повість временних літ» була внесена запис про святого Дмитра, з якої можна дізнатися, що Дмитро Солунський підтримує руських князів. Швидше за все, це було зроблено для того, щоб підняти престиж і авторитет князів. З цього можна зробити висновок, що святий вже на початку XII був відомий і шанований на Русі.
Багато російські князі називали в честь святого Дмитра своїх первістків (Ярослав Мудрий, Юрій Долгорукий, Олександр Невський), а в подальшому – і російські царі (Іван III, Іван Грозний, Олексій Михайлович). Це ще раз доводить те, що Дмитро Солунський був, особливо шанований на Русі.
Вісім століть благополучно і спокійно прожила мозаїка святого Дмитра Солунського, поки в 1917 році Михайлівський чоловічий монастир не був упразнен. У 1935 році собор Архангела Михаїла було вирішено підірвати. В. а. фролов, професор, зумів, поки готувався вибух, перенести кілька мозаїк собору на цементну основу в чавунній рамі і передав мозаїки в Київський музей російського мистецтва. У 1938 році мозаїку передали Третьяковській галереї, за документами Київський музей російського мистецтва отримав натомість картини українських художників.
У 1997-1998 роках Михайлівський собор був відновлений. До відновлення будівлі Михайлівського Золотоверхого собору притягнуті кращі творчі сили з усієї України. З колишнього оздоблення храму вціліли дві плити із рельєфним зображенням загадкових вершників. Інші прикраси сучасного інтер’єру взяті з музею (дерев’яний іконостас у стилі бароко) або виконані українськими художниками, причому розпису підпорядковані канонами давньоруської храмового живопису.
Матеріал: Вапняний грунт, смальта, цегла, кольоровий камінь. 223 х 132,5
Місцезнаходження: Державна Третьяковська галерея. Інв. № 25532
Мозаїка, панно і мозаїчне панно.