На Французькій Стороні…

З натхненням ми проводжали нашу подругу Олену вчитися у Францію. Отримати вищу освіту за кордоном – її давня мрія, ми всі були впевнені, що з дипломом французької або будь-якого іншого європейського університету у Олени набагато більше шансів знайти гарну роботу в Європі або повернутися в Росію вже висококваліфікованим фахівцем.
Виявилося, що виїхати для навчання у Франції не так вже й складно. Лена добре володіла французькою та англійською мовою, заповнила на себе спеціальне досьє і представила в офіційне французьке представництво чудове есе на тему – чому і навіщо вона хоче поїхати вчитися до Франції. Пізніше Олена зустрілася з працівниками представництва, поспілкувалася з ними про себе і свої плани, через 2 тижні отримала студентську візу і поїхала у Францію. Перші місяці від Олени приходили щасливі повідомлення про те, як вона чудово влаштувалася, зняла кімнату і почала вчитися. Незабаром вона подала документи на вступ у кілька французьких університетів. Їй знадобилося здати мовний тест, з яким Олена доволі легко впоралася. Зрештою її прийняли в один з університетів Франції, який знаходиться недалеко від Парижа.
З навчанням великих проблем не виникло, рівень освіти, здобутої в школі, дозволяв Олені легко конкурувати з менш обізнаними в спеціальних предметах французами. У перспективі залишався головне питання – гарне працевлаштування. За час навчання Олена зрозуміла, що французькі роботодавці не дуже охоче беруть на роботу іноземних студентів і в такому випадку залишається два варіанти – повертатися в Росію, або йти працювати не за фахом, а у сферу послуг, і втрачати, таким чином, кваліфікацію і псувати своє резюме. Щоб влаштуватися на пристойну роботу у Франції, випускник університету, який є іноземцем, повинен безкоштовно опрацювати великої французької компанії рік або два. Навіть якщо Лена знайде компанію, яка бажає взяти її на роботу, їй треба буде мати соціальну і медичну страховку, банківський рахунок і вид на проживання, згідно з яким Олені б дозволялося працювати 20 годин на тиждень.
Так чи інакше, але через деякий час ми почали отримувати від Олени вже менш оптимістичні листи, а точніше листи, сповнені роздумів про майбутнє. Крім опису своїх проблем і душевних метань, Лена розповідала про те, як живеться у Франції таким же, як вона, російським хлопцям, які приїхали сюди за іноземним дипломом. Наприклад, вона у фарбах живописала історію своїх друзів, друзі довго не могли знайти собі житло. Вони вчилися в університеті, який не мав свого гуртожитку, іногородні студенти повинні були самі вирішувати свої житлові проблеми.
Виявилося, що у Франції це не так вже й просто. Юного студента, до того ж іншомовного, до того ж не має у Франції родичів і постійного доходу, жоден француз в здоровому глузді не пустить орендувати своє житло. Французи дуже побоюються так званих «неплатників», оскільки законодавчо у Франції введено заборону на виселення мешканців у період з жовтня по березень, нехай навіть мешканець своєчасно не вносить орендну плату. Від Леніних знайомих вимагали надати гаранта – француза, який би був їхнім родичем, мав постійний дохід, у чотири рази перевищує розмір орендної плати, щоб у разі несплати рахунку хлопцями, борг можна було б стягнути з нього.
Хлопці спробували, було, звернутися в банк, а банк надає поручительство тільки під чинний договір оренди.
Проблема полягала в тому, що процедуру пошуку житла не спрощувало і звернення в ріелторське агентство. Як правило, ріелтерські агентства припиняють роботу з пошуку житла для студента відразу, як тільки зрозуміють, що той не дає стовідсоткової гарантії з оплати житла. Формально в даному випадку це звелося до того, що агентство послалося на недостатнє підтвердження родинних зв’язків з гарантом.
У результаті пошук житла у Леніних знайомих увінчався успіхом тільки тому, що якісь знайомі знайомих через Інтернет розшукали хлопців і запропонували їм житло. В іншому випадку їм довелося б шукати собі кімнату в гуртожитку, що теж непросто, або спробувати зняти житло з ким – небудь в компанії, а цю компанію ще треба знайти і щоб люди виявилися порядні хотілося б.
Для Леніних знайомих не стало прикрістю навіть те, що квартира, в яку вони в’їхали, як це зазвичай буває у Франції, була без меблів, вони купили все необхідне на розпродажах і з рук. Ще кілька місяців їм знадобилося, щоб у квартирі з’явився Інтернет, газ і гаряча вода. Комунальні служби та технічні служби компаній – інтернет – провайдерів обробляють надійшли заявки в середньому протягом місяця.
При цьому візит конкретного співробітника, як правило, спланований, але не факт, що відбудеться у призначений час. Таким чином, хлопці провели вдома в очікуванні не один день. Турбуватися про те, щоб потрібний фахівець до них потрапив, і у них з’явилися жадані газ, вода, Інтернет, довелося виключно їм. Підрахувати, скільки додаткових дзвінків, крім заявки, їм довелося зробити, за їх словами, нереально.Недавно Лена прислала нового листа, в якому пише, що, швидше за все, повернеться додому, в Росію. Вона ще спробує знайти роботу для початківців в компанії, де потрібні фахівці зі знанням російської мови, але якщо і в цьому випадку успіх відвернеться від неї, вона приїде назад. Вже з дипломом французького університету.