fbpx

Каталог статей

Каталог статей для размещения статей информационного характера

Без рубрики

Нам Є, Чим Пишатися

Відродження Дагестану, зруйнованого довгої Громадянської війною, йшло неймовірно високими темпами. Це відродження стало результатом масового трудового героїзму, не має аналогів у світовій історії. Сьогодні – це майже забуте час. І весь цей час, – привід для гордості своїм народом; час, якого ми зобов’язані нинішнім благополуччям.
Є епохи, коли все важко і погано, коли ніхто і ніщо не може допомогти. Треба просто стиснути зуби, треба вперто йти вперед – через труднощі і втрати. Народ стає великим, якщо у важкі епохи може мобілізуватися і зламати перепони. Інакше народ вмирає, дисперсно розчиняючись в інших етносів. За час цивілізації багато сотні, можливо, тисячі племен і народів зійшли з дистанції, зникли без сліду. В цій тотальній гонці на виживання народи Дагестану довели свою силу, пройшовши крізь тисячоліття. І Росія довела свою силу, розкинувшись на половину безкрайнього Євразійського континенту.
В історії Дагестану багато видатних сторінок. Одна з них – двадцяті роки минулого століття. Це десятиліття масового трудового подвигу. У одне десятиріччя відстала, зруйнована Громадянською війною країна перетворилася в провідну державу світу.
Я живу в Каспійську, місті, створеному на місці колишніх малярійних боліт. Цей красивий місто – живий пам’ятник величі нашого недавнього минулого.
У 1921 році в основному завершилася тривала і кривава Громадянська війна. До цього часу економіка Дагестану було зруйновано майже повністю. Десятки селищ були спалені, спорожніли колишні фабрики і заводи, 60 тисяч сімей залишилися без даху над головою і хліба. У 1921 році промисловість Дагестану випускала продукції в десять разів менше, ніж у 1913 році. І це – на додачу до традиційної бідності горян. Близько 50 відсотків усіх селянських господарств було безземельним і малоземельним, до 40 відсотків господарств не мало свого робочого худоби.
Сільське господарство було розорене: поголів’я робочої худоби скоротилося на 60-75%, посівні площі – майже на 70%, овець та кіз залишилося лише 17% від довоєнного поголів’я; хліба проводилося в 12 разів менше, ніж потрібно населенню. Ввезення хліба ззовні майже зовсім припинився. Були зруйновані дороги. Майже припинилося ремісниче виробництво. У республіці лютували епідемії.
Навіть після офіційного завершення Громадянської війни ще майже десять років в Дагестані йшли бої із загонами Гоцинского, повстанцями і просто бандитами. Але вже через три роки в республіці було не тільки завершено відновлення економіки, але і були створені нові великі підприємства загальносоюзного значення.
В цих важких умовах радянська (мобілізаційна) економіка показала надзвичайну ефективність. У Дагестані, як і у всій країні, відновлення економіки йшло дивовижними темпами. Вже протягом 1922 року в республіці заробили всі промислові підприємства. Наприкінці 1922 році грозненскими нафтовиками Дагестану були передані Берикейские нафтові промисли, які стали для республіки енергетичною базою. З 1923 року почали відновлюватися всі рибні промисли. Дагестану на розширення промислів були виділені 3 млн. рублів – величезні на ті часи гроші.
Найбільшим досягненням стало відновлення заводу «Дагестанські Вогні», що мав всеросійське значення і був у той час єдиним в Росії заводом, які працювали на попутному газі. Одночасно навколо заводу почалося будівництво житлових приміщень, які стали основою майбутнього міста Дагестанські Вогні. Заводу було виділено 650 тисяч рублів золотом, на які в Німеччині та Бельгії закупили нові машини. На завод були запрошені іноземні робітники і фахівці. Вже в 1922 році підприємство запрацювало.
Але, звичайно, найбільшим заходом нової влади стало будівництво каналу імені Жовтневої революції. Його спорудження дозволило пожвавити десятки тисяч гектарів родючих земель на Присулакской низовини. Сьогодні ця рівнина – бажане й благодатне місце. Але так було далеко не завжди. Родючі тепер землі хронічно страждали від безводдя, або були залиті водою і заболочені. На рівнині сотні людей забирала малярія.
Ще в 1870 році були розпочаті роботи по спорудженню зрошувального каналу між річками Сулак і Шура-Озень. За чверть століття своєї історії канал так і не був побудований, а в 1896 році роботи і зовсім були зовсім згорнуті.
Для відновлення робіт такого масштабу у молодого радянського держави взагалі не було коштів. І тому фактично ставка була зроблена на метод народної будови. Мотиками, лопатами тисячі людей будували це грандіозна споруда. 8 липня 1923 року відбулося урочисте відкриття каналу. Вода пішла на 65 км від Сулака до Махачкали. Повсюдно проводилися великі роботи по очищенню і перебудови інших зрошувальних каналів, по ремонту і будівництву мостів і доріг. Прикаспійська рівнина ожила.
У 1924 році в Дагестані був закладений новий рибоконсервний завод, обладнання для якого було придбано в США. Значну частину його продукції передбачалося експортувати. У 1925 році була відновлена велика ткацька фабрика їм. III Інтернаціоналу. Були побудовані нові будинки для робітників та ряд будівель культурно-побутового призначення. Були реконструйовані шкіряний і ряд консервних заводів, цегельний завод.
Дагестану було передано обладнання ряду консервних заводів центральній Росії і на їх основі створювалася власна консервна промисловість. Була створена взуттєва і шерстоткацкая фабрики; у 1925 році в Махачкалі був пущений нафтоперегонний завод.
З метою розширення пасовищних угідь для худоби до Дагестану в 1922 році були приєднані Кизлярський округ, в 1923-м – Караногайские і Ачикулакские степу. В Дагестан тисячами приїздили кваліфіковані робітники, інженери і техніки, спеціалісти сільського господарства, медичний персонал і педагоги.
Одночасно йшло організоване переселення честі горців на рівнину. Всього з 1918 по 1928 рік у результаті переселення було створено 47 нових селищ.
Швидкими темпами йшла культурна революція. У 1930 році в Дагестані стартувала компанія з ліквідації неписьменності. За парту сіли дорослі – більше 194 тисяч неписьменних і 72 тисячі малограмотних. У 1932 році почали роботу сільськогосподарський і медичний інститути. У 1930 році були відкриті курси з підготовки керівних колгоспних кадрів в Махачкалі, Кизлярі, Хасав’юрті, Буйнакську, Дербенті, в деяких селищах. Швидкими темпами в Дагестані створювалася інтелігенція з корінного населення.
Незважаючи на швидкий розвиток економіки СРСР, міжнародна ситуація стрімко ускладнювалася, справа йшла до нового великого конфлікту і тому потрібно більш швидкий розвиток індустрії.
У 1924 році в Баварії полихнув перший фашистський путч. Вже тоді суд над Гітлером став виставою, піар-акцією. Німеччину готували, перевооружали і штовхали до війни з СРСР. Через десять років президент Німеччини Гейденберг проти своєї волі призначив канцлером Адольфа Гітлера, якого щиро ненавидів. Через кілька тижнів він помер, і вся повнота влади перейшла до Гітлера. Почалася безпосередня підготовка до війни. 1 серпня 1933 року газета «Дагестанська правда» писала: «Тримаючи курс на війну проти СРСР, в першу чергу, німецький фашизм, поряд з гарячковими таємними озброєннями та підпорядкуванням економічної політики військовим цілям, з шаленою енергією працює над мілітаристської обробкою населення і створенням кадрів для майбутньої війни».
І трохи пізніше: «Що стосується Японії, вже фактично веде війну, то вона прийняла виклик САСШ (Північно-Американські Сполучені Штати, тепер – США, – С. В.) на змагання в морських озброєннях, реорганізовує озброєння, посилює повітряний флот».
Світ нестримно котився до нової, ще більш руйнівної війни. Тому перша радянська п’ятирічка мала перетворити СРСР на могутню індустріальну державу. В першому п’ятирічному плані ДАССР головна увага зверталася на збільшення капіталовкладень у промисловість, енергетику і транспорт. На розвиток цих галузей економіки виділялося 46% бюджету. П’ятирічним планом передбачалося збільшення валової продукції промисловості ДАССР майже в три рази.
Щоб забезпечити аграрну базу перетворення в промисловості, в 1927 році в Дагестані почалася земельно-водна реформа. Вона була спрямована на ліквідацію залишків феодально-поміщицького ладу, забезпечення незаможних селян землею, і на розвиток колективних форм господарювання. Потім почалася суцільна колективізація. Через всі труднощі – перегини, репресії і хвилювання, вона все ж створила сільське господарство принципово нового, товарного типу.
Свій перший п’ятирічний план республіка виконала успішно. Дагестан ставав індустріально-аграрною республікою. Дещо пізніше, в 1936 році, на території нинішнього Избербаша вдарив потужний фонтан нафти, в Дагестані почала розвиватися власна нафтова промисловість. На безлюдній рівнині біля Каспію виріс ще одне місто – місто нафтовиків Ізбербаш.
20-ті роки XX століття сьогодні так далекі від нас. Дивовижне і героїчне був час, час титанів; час, коли закладалася основа нинішнього благополуччя. Ці роки показали, що коли важко, коли «притисне», наші народи можуть мобілізуватися, у короткий проміжок часу форсувати економічний розвиток і досягти рівня передових держав світу. І нехай зараз трудові подвиги тих славних років майже забуті, час це оболгано і спотворено ліберальною пропагандою. Ми знаємо, що нам під силу багато. Що в нашій історії є час ВЕЛИКОГО ТВОРЕННЯ – час, яким ми можемо пишатися.