fbpx

Каталог статей

Каталог статей для размещения статей информационного характера

Без рубрики

Осінні Акварелі

ОСІННІ АКВАРЕЛІ – 1 Летять роки до заходу життя.
Ах,осінь,ти мене наздогнала!-
побудований на екстремізмі,
режим насильно воздвигла.
Суцільно пригноблені тобою
печаль душі відобразили:
гріхи фатального розбою
в осінній пишуть акварелі.
І фарб люта гамма
на схилі років цілком зрозуміла,
долі фактична драма,
однак,вкрай неприємна.
На похмурому тлі золоте…
– цей відбиток траурної кайми
у вінку над плитою скорбною
повіяв холодом зими.
Але втішати мене не треба –
бився в житті скільки могла,
тепер нагорода –
пагорбами злат біля моїх ніг.
Доля проводить паралелі,-
процес природний – старенье.
В осінньому крику акварелі
сумує прийдешнє смиренье.
ОСІННІ АКВАРЕЛІ – 2 Парад осінніх акварелей
продемонструвала нам
природа,щоб споглядали
живий пейзаж по сторонах,
виліплений безсмертним генієм
неповторного Творця.
За зникаючим миттю –
біг кисті марна іль різця,
рукою грішного керований,
а тому не дивно,-
свідомістю запечатляемый
в етюді мить невоплощаем,але
живу гаму акварелей
палітра осені несе,
ми лише проводимо паралелі
між сущим і астральним.Чет
і лишку жваво чергуються
у движеньи вічному без кінця
і в комбінації красуються
натури – взято зі зразка:
ось лист березовий серед осені
літає поза часом,спонукуваний
поривом мрій на тлі просини;
як ця мить незбагненний!
Я МАЛЮЮ… Намалюю тобі країну,
про яку давно мріяла.
Ти подивишся і скажеш: «Так,ну!
Тут реальності сама малість».
А потім,придивившись ще,
згадаєш те,що колись було,
прикорнешь на моє плече
і прошепчешь: «Ти правий,мій милий».
…Ми гуляли по цих полях,
ароматами трав упившись.
Життя,здавалося,почнемо з нуля,
сріблястою росою окропившись.
І сміється сонячний лик
посилав нам тепло навздогін.
Вітерець до волосся прилипло,
ворушачи їх каре легенько.
Різкість ліній,рухів порив
настільки притаманні того полотну.
Придушуючи в душі надрив,
я малюю тобі країну…
ЖАГА ЖИТТЯ Немов жарких вугілля сипонули в очі
і світанок яскравим спалахом пагорби облизав,
перед дзеркалом вод кущ калини присів,
волошка умивався в перловій роси,
луг зачісував волосся вітром,як всі.
Повертався з полювання щасливий лис.
Він так довго видивлявся з-за куліс
всі підходи до курниках в чиїхось дворах;
він готовий розбитися сьогодні хоч в прах –
шість голодних лисенят виють в синіх горах.
Будуть пам’ятати в курниках лисячий оскал!..
В цю ніч він видобуток так довго шукав.
А удача п’янить,ось і поруч нора
і приємна зубах м’якість пуху,пера.
Хоч і з ношею,але хода легка і швидка.
П’яний щасливий мисливець удачею вщент:
ось зараз над видобутком підніметься вереск,
запах крові має над хижаком влада –
повинен кожен щеня до горла жертви припасти
і спробувати м’яса молочна пащу.
Раптом,..як постріл,- в очах полихнув яскравий промінь.
Не буває в полюванні день на день везучий.
І відчайдушний теж безсилий жиган,
якщо уготований долею свинцевий жакан.
…Лисицю намертво в лапу вчепився капкан.
В голові промайнуло: «Все,крушенье надій.
І чого ж тепер лисячий виводок з’їсть?»
Скоро,скоро бідолаху знайдуть і вб’ють:
цінне хутро і створює комфорт і затишок,-
тому і капкани на совість кують.
Жага життя сильніше і не дасть померти.
Лис не хоче собою тіло чиєсь гріти.
Сам собі став суддя,сам собі став кат:
ікло встромив у свою лапу під виття і під плач –
і проклятий капкан липок став і гарячий.
А коли людина свій капкан перевіряв,
бідний лис на трьох лапах вже геть шкандибав.
…Проза життя буває набагато страшніше–
виживає лише той, хто сильніший, хто сильніше.
Тільки сильним пів-царства дають за коней!
ВІЙНУЛО ВЕРЕСНЕМ Вже свіжо ранками –
війнуло вереснем.
Набухло над горами
світило пухирем:
не світить і не гріє,
геть норовить втекти.
Ліс на очах занепадає,-
став духом отруйний:
турбує обонянье
опалого листя прель.
І дощику бренькіт,
і вітру карусель
є осені прикмети,
і нутром відчуваєш,
невдовзі на планеті
вересень почне погром.
Он,тучею спохмурнівши,-
прокляття небо шле.
А озеро,хвилюючись,
сухозлітки в гості чекає.
Понурились сумно
стовбури кленові –
готові спочатку
об’єктом стати пилки.
Вогка погода –
аж пробиває тремтіння!
В таку пору року
доброго не чекаєш.
Примостившись біля груби,
очі примружив кіт
і димні кільця
пускає димар.
…Ненажерлива вічність
жадібно ковтає дні
і швидкоплинність життя
спробуй подовж.
НА МОГИЛІ МАТЕРІ Здрастуй,мама.Я прийшов – твій син.
Як почуваєшся в обителі небесної?
Так,так,додалося і в мене сивин
і лізу,як завжди,стрімкою горою.
А як твоя гіпертонія,серце як?
Полеартрит не ломить чи суглоби?
А на столі моєму звичайний розгардіяш.
Доля не вписується у звичні статути.
А внучка дуже-дуже підросла,
тьху…тьху…і,слава богу,- не хворіє.
Марині у вересні від першого числа
вручили новий перший клас.Справляється.Зуміє.
А ці грози,мама,кожен день –
тепер значно зіпсувалася погода.
На островах землетрясенья тінь –
трагедія японського народу.
Вже темніє.На мене чекають справи.
І тінь хреста,як маминої долонею,
ковзнула по щоці,на голову лягла
і тихо відійшла у своє бездонье.
Я йшов і думав: «Любий дипломат,
ти ненав’язливо дітей своїх утешишь,-
адже знаєш,що життєвий сопромат
я вивчив цілком,але ти за руку тримаєш.
Ти мудра,все зрозуміла без слів,
ти серцем відчуваєш,як нам живеться важко.
І стільки розвелося шибайголів,
і б’є об каміння штормом наше судно».
ЧУЖИЙ СВІТАНОК Чужий світанок пофарбував вікна
у шалено-рожевий колор,
росою хмара намокне,
галявина – вибитий килим.
Бездоганна площа
вписалася в правильний квадрат
і монумента скаче кінь
на що прокидається град.
Як потривожена склокой,
душа болісно саднить:
туга за батьківщиною далекій
всі інші почуття тіснить.
Ось відокремитися б від плоті
і провідати рідний дім:
так серце бешенно колотить,
наче в гору преш з працею!
Та тільки там кому я потрібен –
позашлюбний син минулих років?
Терзає пам’ять тяжким гужем
…і б’є в очі чужий світанок.