Основні Риси Класичної Філософії

При всьому її розмаїтті для класичної філософії характерна загальна ідейна стилістика, цілісність, смислова єдність і особливий тип філософствування, виражений в наступному: Класичні філософські системи відрізнялися претензими на цілісність, завершеність, монологічно-повчальний стиль викладу, пояснення закономірностей об’єктивної і суб’єктивної реальності. Класичний раціоналізм описував об’єктивний світ у термінах діяльного світосприйняття, діяльності. Причому розумілася діяльність через свідомість, тобто відбувалося ототожнення діяльності і свідомості (за винятком марксизму, для якого було характерне розуміння практики як предметної та духовної діяльності, що виходить за рамки класичного свідомості). Раціональне пізнання, безмежна віра в науку, прогрес, здатність внеиндивидуального і індивідуального розуму, можливість перебудови світу на засадах Розуму проголошувалися класичною філософією вирішальною силою. Вважалося, що між знанням, виступаючим в логічній формі, і навколишнім світом є узгодженість, бо світу притаманний внутрішній порядок, і справа мислителя полягає лише в тому, щоб знайти принцип узгодження як універсальний метод пізнання. Для класичної філософії характерна установка на пошук сверхчувственных принципів і граничних підстав буття, існування загального, сутності світу і людини, універсальних принципів людської історії, загальних методів пізнання. В рамках класичної філософії вищої абсолютною цінністю є розум, який розглядається і як пізнавальна здатність, яка володіє сверхопытной сутністю, тобто не виводиться з досвіду і не зводилася до нього, і як засіб пояснення світу і людини через встановлення причинно-наслідкових зв’язків, і як засіб перебудови і вдосконалення світу та людини, і як невичерпне незалежний потенціал творчості. Сутність людини визначається тут межами розуму, бо вона зводиться до пізнавальної здатності осягати сутності. Відповідно з визнанням необмежених можливостей людського розуму в класичній філософії свобода розуміється як свобода, яка не має меж, як абсолютна свобода особистості, як пізнана розумом необхідність. Класичний науковий раціоналізм, орієнтується в якості вихідних принципів на абсолютні істини, поширюється і на інші типи раціональності: економічну, спрямовану на отримання максимального прибутку, політичну, яка передбачає розумне та ефективне втілення влади, та ін. Стиль філософствування класичної філософії в силу її орієнтованості на ідеали наукової раціональності характеризує, як правило, строгість, логічність, доказовість, раціонально-розумова схема міркування, орієнтація на використання апріорних схем обґрунтування знання і можливість досягнення абсолютного знання. Саме філософське знання будується як особлива форма об’єктивного знання (наприклад, у Гегеля, Канта), суб’єкт ж, мислитель-класик як би ззовні досліджує і свій стан, і зовнішнє йому буття, маючи право мислити за інших, як монопольний власник істини. Для класики властива глибинна впевненість у природній упорядкованості світоустрою, наявності в ньому розумного порядку і гармонії, універсальних методів пізнання, загальних принципів розвитку історії, доступних раціональному осягненню.