Подібність Об’єктів Інтелектуальної Власності

Кожне розвинуте підприємство прагне зайняти лідируюче положення на ринку свого виду економічної діяльності. Для досягнення загального визнання своїх достоїнств потрібна ідентифікація підприємства, яка дозволить індивідуалізувати як саме підприємство, так і його товари і послуги, виділивши себе при цьому із загальної кількості інших суб’єктів підприємницької діяльності, шляхом завоювання симпатій споживача і створення хорошої ділової репутації у думці своїх контрагентів. Допомогти це зробити можуть об’єкти інтелектуальної власності, яким є комерційне (фірмове) найменування та знак для товарів і послуг (торговельна марка). Виникаючі у зв’язку з цим правовідносини складні і численні. Правове врегулювання їх залишається недосконалим, оскільки для цього потрібні чималі інтелектуальні та матеріальні кошти. У зв’язку з цим на ринку товарів і послуг спостерігається велика плутанина при використанні товарних знаків та комерційних найменувань.
Щоб розплутати цей клубок проблем і неясностей докладалися зусилля чималої кількості фахівців у галузі інтелектуального права. Але судових спорів, предметом яких є інтелектуальна власність, з неоднозначним їх дозволом менше не стало. Які ж основні проблеми використання цих двох об’єктів інтелектуальної власності?
Чинне законодавство не дає визначення комерційного найменування. Характер цього поняття можна розкрити лише через статтю Цивільного кодексу, зробивши висновок, що це найменування відрізняє підприємство від інших і не дозволяє споживачеві помилятися щодо його економічної діяльності.
Для цивільного кодексу та існуючої судової практики поняття фірмового і комерційного найменування тотожні. Виникнення права на комерційне найменування пов’язане з моментом його першого використання. Для його охорони не потрібна обов’язкова подача заяви на нього і реєстрація, у тому числі й у випадках, коли найменування є частиною торговельної марки. Законодавство передбачає існування реєстрів, в які можуть вноситися комерційні найменування, однак закону, який визначає порядок їх ведення досі немає.
Основні питання, які потребують вирішення в процесі використання торговельної марки й фірмового найменування допустимо розглянути на прикладі модельного судового спору, подібні яким не рідко виникають на практиці.
Фізична особа реєструє на своє ім’я знак для товарів і послуг «А» і відповідно отримує право на нього. Але задовго до цього існує підприємство, що має своє комерційне найменування «В», схоже з товарним знаком «А» до такого ступеня, що їх можна помилково прийняти одне за інше. В результаті появи товарного знака «А» на ринку, підприємство вбачає в цьому неправомірне використання свого комерційного найменування. Підприємство звертається в суд з позовною заявою про визнання знака «А» недійсним, вказуючи підставою позову статтю «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг». Ця стаття передбачає, що реєстрація знаків схожих і тотожних з відомими в країні комерційними найменуваннями на такі ж або близькі за якими-небудь ознаками послуги і товари (родинні) не може бути здійснена, якщо заявка на знак подана після виникнення права інших осіб на найменування.
Ця ситуація виникає через відсутність реєстру комерційних найменувань, зміст якого могло б дозволити фахівцям приймає заявки на знак провести порівняльний аналіз на встановлення наявності або відсутності неправомірного схожості з уже наявними найменуваннями фірм.
Сформована судова практика показує, для того щоб у задоволенні позову було відмовлено з необґрунтованості, необхідно довести, що:
– торговий знак схожий настільки, що його можна сплутати;
– фірмове найменування є відомим у країні;
– заявка на знак подана після виникнення права на комерційне найменування;
– під комерційним найменуванням і торговельною маркою реалізуються родинні чи однакові товари і послуги.
Подібність об’єктів інтелектуальної власності допоможе встановити судова експертиза, обов’язковість якої для господарських судів передбачається постановою пленуму.