Православне Ім’я Ігор

Ім’ям Ігор називали багатьох руських князів. Багато Ігорі були відважними полководцями, не щадившими себе в битвах з ворогами землі Руської. Але лише один князь з ім’ям Ігор канонізований православною Церквою до лику святих. Ігор Ольгович прийняв мученицьку смерть за православну віру в 1147 році.
Святий князь Ігор був сином князя Чернігівського Олега Святославовича. Батько князя Ігоря була людина непересічної життєвої сили. Все своє життя він провів у боях. Бився він як із зовнішніми ворогами, так і з сусідами, чим немало горя приніс людям руським. Олег воював з усіма підряд. Чому і втік з рідного Чернігова в Тмутаракань на Азовське море. Там Хазари обманом взяли його в полон і продали в Візантію. Однак князь стійко переносив всі негаразди на острові Родос. Згодом він одружився на знатній грекині Феофанії (перша дружина Олега). Багаті родичі дружини допомогли йому повернутися в Тмутаракань, де він тут же жорстоко розквитався з хозарами, вступивши в союз з половцями, скріпивши його шлюбом з половецькою княжною, дочкою хана Оселука, згодом матір’ю Ігоря. Олег силою повернув собі Чернігів. І сини його завжди були відважні й войовничі. Особливо старший брат Ігоря Всеволод. Ігор в усьому допомагав старшому братові. Однак, коли Всеволод добився Київського княжіння, він не виконав своєї обіцянки і не посадив на князювання Ігоря в Чернігів. З часом образи забулися і стали брати, як і раніше, разом ходити в походи. Але з віком Ігор все менше брався за зброю, давалася взнаки хвороба ніг, він ледве міг ходити. Все частіше він виступав посередником у мирних переговорах. Ігор бачив, що поганий мир краще доброї сварки.
Незабаром князь Всеволод Ольгович захворів. Відчуваючи, що не довго йому залишилося жити, він закликав до себе киян і оголосив їм свою останню волю, що після його смерті княжити в Києві буде його брат Ігор. І цілували хрест Ігорю кияни, і інші князі цілували хрест, визнаючи Ігоря приймачем Всеволода. Коли ж Всеволод помер, кияни таємно послали посла до князю Ізяславу Мстиславовичу з проханням прийти на княжіння у Київ. Коли Ізяслав підступив з військом до Києва, князь Ігор з братом Святославом і киянами вийшли на зустріч йому. Однак кияни зрадили свого князя і перейшли на бік Ізяслава. Брати Ольговичі залишилися тільки з дружинами, не злякавшись чисельної переваги, вони сміливо кинулися на ворога. Але сили були не рівні, і братам довелося рятуватися втечею. Святослав зумів врятуватися, а Ігор заїхав у болото і застряг. Там на четвертий день після битви його і знайшли. Схопивши, доставили до Ізяслава. Князь Ізяслав закував Ігоря в залізо і відправив в Переяславль монастир Святого Іоанна, наказавши його заточити в поруб. Поруб – це підземна в’язниця без вікон і дверей. Через деякий час Ігор зовсім расхворался і став просити Ізяслава помилувати його і дозволити прийняти постриг. Зглянувся знову спечений князь київський і звільнив Ігоря. Всі думали, що Ігор звільнений, щоб померти вільним. Але сталося диво. Вісім днів князь не їв, не пив – так був слабкий. Однак Господь сподобив його на одужання. Коли він одужав, Ігоря перевезли в Київ, в монастир Святого Феодора, і покликав ігумена і братії, постригли в чернечий чин. Не забув Ізяслав, що брат Ігоря, Святослав, протистояв з братом проти нього, змовившись з князем Чернігівським воювати проти Святослава. Коли він виступив до Чернігову для возз’єднання з князями, на пів шляху до нього прибув гонець розповів, що князі Чернігівські зрадили його і перейшли на бік Святослава. Ізяслав негайно відправив вістового в Київ, попередити митрополита і брата свого Володимира. Ті розповіли про всім киянам. Городяни скликали віче, на якому вирішили піти на допомогу князеві. У натовпі почали викрикувати хвалебні промови Ізяславу, і хтось закричав: «Перед тим, як йти на допомогу князеві, треба вбити ворога Ігоря». Натовп з криками «Вбити! Вбити!» кинулася в монастир Святого Феодора. Марно намагався її утримати митрополит з Володимиром. Натовп просто збожеволіла. Увірвалися городяни в храм і, розірвавши одягу на Ігоря, виволокли його з храму. В цей час до натовпу під’їхав князь Володимир і, зіскочивши з коня, прикрив плащем нагого Ігоря. І повів його в двір своїй матері, що знаходиться поблизу. Вони були вже біля воріт будинку, коли натовп наздогнала їх. Київський боярин Михайло став на захист князя Володимира. Поки Михайло стримував розлючений натовп, Володимиру вдалося затягти Ігоря на князівський двір і замкнути ворота. Кияни накинулися на Михайла, зірвали з нього хрест золотий і важкий ланцюг, ледь не вбивши.
Тим часом інші городяни зламали ворота й увірвалися у двір, наздогнали Ігоря в сінях і стягнули вниз. Стали його бити, потім ще живого прив’язали мотузкою за ноги і протягли по місту. Так прийняв мученицьку смерть блаженний князь Ігор.
Принесли тіло Ігоря з торжища і поклали в церкві, в ту ж ніч запалилися в церкві самі собою свічки. Ранок ігумен монастиря Святого Феодора відспівав Ігоря і поховав в Симоновському монастирі. Через кілька років Святослав Ольгович переніс мощі свого брата Ігоря з Києва в Чернігів і помістив їх у церкві Спаса Преображення.
Пам’ять благовірного великого князя Ігоря Чернігівського святкується Церквою два рази в рік: 18июня і 2 жовтня.
В день своїх іменин православні люди шанують свого святого, на честь якого отримали своє ім’я. Вони приходять у храм, замовляють молебень, подають записки і запалюють свічки. Православні християни намагаються причаститися. Хрещені батьки, близькі та друзі заходять в православні лавки, купують подарунки і приходять до іменинникам на святкову трапезу.