Про Підстилання Соломки Або Небезпеки Шлюбів З Іноземцями

Кримська
Неодноразово чула думку, що подібні дії просто безглузді, даремні і мало не зрада по відношенню до коханої людини. Мовляв, у нас любов, а якщо виникнуть проблеми – будемо їх вирішувати по мірі надходження.
Нещодавно зіткнулася з цим безпосередньо – моя давня шкільна товаришка втекла від свого американського чоловіка практично в чому мати народила, а потім розповідала мені вельми вражаючі історії про те, як їй все-таки вдалося це зробити.
Мені було дуже страшно це слухати, бо ця історія – не перша і не остання. Та інформації про те, що обов’язково потрібно знати потенційної іноземній нареченій, дуже мало.
Звідси питання: ви самі як-то спеціально готувалися до цього кроку у вашому житті? Вивчали юридичні аспекти вашого сімейного статусу, ваші права, ваші шанси у випадку розлучення не залишитися біля розбитого корита і інше-інше-інше? І якщо так, то можете поділитися якимись паролями-явками на подібні ресурси?
fregat222
Я з такими фактами і їх… “розрулювання” працюю приблизно 50-60 разів щорічно. Можна вже писати мемуари про наркоманів, гравців, психічно неповноцінних. Тому смішно бачити захоплені крики про перші місяці знайомства та спільного життя.
З 16 років прожитих разом з дружиною почали один одного повністю розуміти тільки після 13 років шлюбу і 2-х дітей. Так ми обидва громадяни України. Фактів ж (сканованих копій документів) повний комп – про заяви в поліцію, медустанови, жіночі та громадські організації.
Географія – США, Канада, Великобританія, Ірландія, Швеція, Швейцарія, ФРН, Іспанія, Італія, Греція, Данія, Бельгія, Нідерланди, Чилі, Уругвай, Туреччина, Катар, Єгипет, Нігерія і т. д.
Неваша Тітка
Залежить від конкретної країни. Десь два роки достатньо “потерпіти” до ПМП, щоб можна було розлучитися і залишитися в країні, десь- 7 років. Дітей практично скрізь у Європі забрати з собою на батьківщину, якщо батько заперечує – не вдасться. Законно…
Є також кризові центри, куди можна ось так прибігти майже голяка. Втішать, одягнуть, будуть шукати роботу і юридичну допомогу нададуть.
Головне – не спалювати мости, квартири, будинки, фабрики, пароходи не продавати, а продаючи, поцікавитися заздалегідь, не буде може вже до того часу осоружний чоловік мати право на ці гроші. Це в загальному. У кожній країні свої нюанси.
fregat222
Потерпіти можна. Але іноді сліди такого терпіння залишаються все життя. Та й сама процедура розлучення – від року до 5 років. Все залежить від держави і від ситуації.
Людина потрапляє в іншу державу, з іншим законодавством, з іншим менталітетом, з іншими традиціями. За свою практику бачив тільки 3-х жінок, які серйозно поставилися до всього цього. Вони вивчали мову, традиції, консультувалися з юристами. Т. к. вже були раніше у шлюбі, то серйозно вивчили рішення суду про розірвання шлюбу та задавали питання своїм чоловікам про дітей, їх кредити та зобов’язання і т. д. Зараз у всіх нормальні відносини і щасливі сім’ї.
LORELLA
Вивчати закони країни, починати вчити мову, нічого не продавати на Батьківщині, мати свої фінанси в чужій країні, починати займатися пошуками роботи, підтвердженням дипломів.
Tiramisu75
Думаю, що крім усього перерахованого вище, непоганим “подстиланием соломки” є час. Не поспішати з прийняттям остаточного рішення, краще пізнати партнера, пожити разом по можливості довше. А не кидатися в заміж після першої зустрічі. Ну і не закривати очі на те, що щось не подобається в поведінці, щось насторожує і т. д.
Йоршік
Мене дуже часто запитують про те, як виїхати за кордон. Легально і нелегально, хоч поповзом і одним оком…
Мені ж з висоти мого життя “там” незрозуміло хто так добре промив мізки людям, що це саме “забугор’є” бачиться таким безхмарним? Чому люди забувають (або не знають) про багатьох “підводних каменях”, як бюрократія, не думають про інше зовсім менталітеті. Скільки вже дам виїжджали туди і пило антидепресанти, тому що “чоловік ставиться дивно, грошей не дає, образив шлюбним контрактом, і т. д.”.
Ех, і ось потім, коли слов’янські жінки з незрозумілих фанатичним вогнем в очах, готові продатися в забугор’є за ілюзію казки, а потрапляють на діряве корито, мені стає незрозуміло – а чому ж на батьківщині життя не миле?
Miss X
Адаптація в чужій країні з іншим менталітетом – це величезний стрес для будь-якої людини. Якщо у Вас є можливість, запросіть вашого нареченого, пожити з вами у вашій країні якийсь час – нехай місяць-півтора у звичайній обстановці – і ви побачите більше, ніж під час відпочинку в третій країні.
Дарувати квіти і цукерки – це не жити сімейним життям. Придивіться до його звичкам, не соромтеся питати про звичаї та традиції на його батьківщині, йому буде приємно. Якщо щось здасться Вам дивним, якщо щось Вас насторожить, не поспішайте бігти під вінець з палаючими від нетерпіння очима.
Пошукайте в інтернеті закони про сімейне право, про права дітей у шлюбі, щоб не красти потім дітей один в одного і не ридати під посольством вашої країни. Коли ви їдете в іншу країну, поруч з вами буде тільки Ваш чоловік, більше нікого, і подумайте двічі – той це чоловік, який вам потрібен або ви сумніваєтеся в цьому.
alekc-15
Уффф, хлопці, якби я роки три тому почитала все те, що ви тут пишете, то 48 раз передумала виходити заміж за іноземця! Хоча, мені пощастило з чоловіком: добра, порядна і добра людина. Але сумнівів і невпевненості в завтрашній день все одно вистачає…
Джерело: Чемоданн – імміграція і освіта за кордоном