Скульптура

Розрізняють два основні різновиди скульптури: круглу скульптуру, яка вільно розміщується в просторі, і рельєф, де зображення розташовується на площині, що утворює його фон. До творів круглої скульптури, звичайно вимагає кругового огляду, відносяться: статуя (фігура в ріст), група (складові єдине ціле дві або кілька фігур), статуетка (фігура, значні менша натуральної величини), торс (зображення людського тулуба), бюста (погрудне зображення людини). Форми рельєфу варіюються в залежності від його призначення і положення на архітектурній площині (фриз, фронтонна композиція, плафон і т. д.). По висоті і глибині зображення рельєфи поділяються на низькі – барельєф, високі – горельєф, поглиблені і контррельєф. За змістом та функціями скульптура поділяється на монументально-декоративну, станкову і так звану скульптуру малих форм. Хоча ці різновиди скульптури розвиваються в тісній взаємодії, у кожної з них є свої особливості.
Монументально-декоративна скульптура розрахована на конкретний архітектурно-просторове або природне оточення. Вона носить яскраво виражений суспільний характер, адресується до мас глядачів, розміщується перш за все в громадських місцях, на вулицях і площах міста, в парках, на фасадах та в інтер’єрах суспільних споруд. Монументально-декоративна скульптура покликана конкретизувати архітектурний образ, доповнювати виразність архітектурних форм новими відтінками. Здатність монументально-декоративної скульптури вирішувати великі ідейно-образні задачі з особливою повнотою розкривається в творах, які називають монументальними і до яких зазвичай відносять міські пам’ятники, монументи, меморіальні споруди.
Станкова скульптура прямо не пов’язана з архітектурою, зали виставок, музеїв, житлові інтер’єри, де її можна розглядати поблизу і у всіх деталях, є звичайною середовищем. Тим самим визначаються особливості пластичної мови скульптури, її розміри, улюблені жанри (портрет, побутовий жанр, ню, анімалістичний жанр). Станковій скульптурі більше, ніж монументально-декоративної, властиві інтерес до внутрішнього світу людини, тонкий психологізм, повествовательность.
Скульптура малих форм включає широке коло творів, призначених переважно для житлового інтер’єру, і багато в чому змикається з декоративно-прикладним мистецтвом. До скульптури малих форм належать також монети, медалі і геми. Призначення і зміст скульптурного твору визначають характер його пластичної структури, а вона, в свою чергу, впливає на вибір скульптурного матеріалу. Від природних особливостей та способів обробки останнього багато в чому залежить техніка скульптури. М’які речовини (глина, віск, пластилін тощо) служать для ліплення; при цьому найбільш вживаними інструментами служать дротяні кільця і стеки. Речовини, здатні переходити з рідкого стану в твердий (різні метали, гіпс, бетон, пластмаса тощо), служать для відливання творів скульптури за допомогою спеціально виготовлених форм. Для відтворення скульптури в металі вдаються також до гальванопластики. У нерасплавленном вигляді метал для скульптури обробляється за допомогою кування та карбування. Для створення керамічних скульптур вживаються особливі сорти глини, яка зазвичай покривається розписом або кольоровою глазур’ю і обпалюють у спеціальних печах.
Колір в скульптурі зустрічається з давніх пір: добре відома розфарбована скульптура античності, середніх віків, Відродження, бароко. Скульптори 19-20 ст. зазвичай задовольняються природним кольором матеріалу, вдаючись у необхідних випадках лише до його однотонної підфарбуванні, тонування. Схематично процес створення скульптурного твору можна розчленувати на ряд етапів:
ліплення (з пластиліну або глини) ескізів та етюдів з натури;
виготовлення каркасу для крупою скульптури або щита для рельєфу (залізні стрижні, дріт, цвяхи, дерево);
робота на обертовому верстаті або вертикально укріпленому щиті над моделлю у заданому розмірі;
перетворення глиняної моделі в гіпсову з допомогою “чорної” або “кусковий” форми; виливання з металу з наступним карбуванням; платинировка або підфарбовування статуї.