У Брюсселі Починаються Консультації Грузія – Нато

І яка користь від сенатора Маккейна…
У штаб-квартирі НАТО, розташованої в столиці Бельгії, 20 січня почнеться розгляд плану дій на 2010 рік щодо зближення з Північноатлантичним альянсом, підготовленого урядом Грузії. Мова йде про консультації з погодженням плану, що містить перелік зобов’язань, виконання яких, як сподіваються грузинські власті, все-таки дозволить Грузії наблизитися до членства в НАТО. Особливої новизни в цьому документі немає – там вказані основні напрями все тих же демократичних реформ, які раніше отримали низьку оцінку, не отримали схвалення НАТО і західного співтовариства в цілому, оскільки уряд Грузії так і не виконало найважливіших приписів, необхідних для переходу на передостанню сходинку перед вступом у військово-політичний альянс. У представленому документі в черговий раз говориться про готовність до подальшого посилення військових реформ, створення надійної і стійкої виборчої системи для проведення прозорих і справедливих виборів, про зобов’язання, не один рік пов’язаних зі свободою ЗМІ та звільненням правосуддя від диктату влади. Проте як і раніше існують чималі сумніви в тому, що практична реалізація цих установок стане можливою на майбутньому Грузії політичному етапі, коли найближчі три роки, починаючи з нинішнього, обіцяють реальне і неминуче загострення боротьби за владу з усіма витікаючими з цього наслідками. Прозорі вибори можуть як у дзеркалі відобразити всі хитрощі уряду, інтенсивно діючого в ім’я самозбереження, а вільні ЗМІ і незалежне правосуддя в таких умовах навряд чи обрадують правлячу верхівку своїми публікаціями та рішеннями.
Але поки формальний «похід в НАТО» триває. Понад 700 військовослужбовців вирушили на минулому тижні в Німеччину, щоб пройти там останню стадію підготовки перед службою в Афганістані у складі коаліційних військ, що протистоять, як прийнято формулювати, викликам і загрозам з боку міжнародного тероризму. Направляючи туди посилений військовий контингент, грузинське керівництво прагне вирішити свої зовнішньополітичні завдання, зміцнитися в довірі до Заходу і зберегти тим самим сприяння у продовженні політичного режиму. Війна в Афганістані і ситуація в сусідньому Пакистані – головний біль Заходу, багато в чому викликана, зауважимо, нервовими і не завжди виправданими метаннями самого Вашингтона і НАТО від одного євроазіатського регіону до іншого. Зрозуміло, що Михайло Саакашвілі, фактично втратив репутацію надійного партнера, прагне до участі в цих актуальних процесах, щоб утвердитися в якості значущого для НАТО політика. Президент Грузії заявив недавно: «Ми уважно вивчили нову стратегію президента США по Афганістану і підтримуємо його рішення про збільшення там миротворчого контингенту». І пояснив, що Грузія бере участь в антитерористичних операціях не тому лише, що бажає стати членом НАТО, а тому, що хоче стати активним учасником процесу забезпечення міжнародної безпеки. Що ж стосується військового значення місії в Афганістані з точки зору підвищення боєздатності грузинської армії, то вона, на думку місцевих експертів, просто мала. В Іраку американці навчали грузинських підшефних хіба що облаштування блок-постів, перевірок на дорогах, патрулювання місцевості. До поїздки в Німеччину, як повідомляють ті ж експерти, грузинські солдати вчилися рити окопи, траншеї, бліндажі. Як виявилося, до того цим ніхто в армії не займався, але тепер необхідність створення елементів оборонної інфраструктури грузинською стороною усвідомлена, втім, вперше і, м’яко кажучи, з деяким запізненням.
У світлі проблеми євроатлантичної інтеграції Грузії представляється цікавим наступне. Кілька днів тому, коли в країні з триденним візитом перебувала делегація американських сенаторів-республіканців на чолі з потерпілим поразки в останніх президентських виборах Джоном Маккейном, політолог Рамаз Кліміашвілі, відомий своїм сарказмом, сказав, що «якщо Віктор Ющенко президентські вибори програє, що неминуче, то це буде ознакою того, що ідея «кольорових революцій» зазнала фіаско. Інакше кажучи, проект Буша і Маккейна залишиться тільки в Грузії. Хоча у Саакашвілі, продовжував експерт, можливо, є надія, що якщо в Україні «помаранчева революція» завершиться, то єдиною опорою США на пострадянському просторі залишиться Грузія, і тому нею доведеться особливо дорожити, а ті кошти, які витрачалися на Україну, будуть вже виділятися для Грузії. Але з якою місією завітав на цей раз Грузію Маккейн? «Добре ще, якщо приїзд сенаторів був туристичної прогулянкою. Маккейн – пережиток двадцятого століття. Крім того, сьогодні він – рядовий опозиціонер. Якщо представник грузинської політичної опозиції їздить в іншу країну, з якими реальними успіхами він звідти повертається? Так і сенатор Маккейн, користі від якого ніякої», – сказав, усміхаючись, політолог.