fbpx

Каталог статей

Каталог статей для размещения статей информационного характера

Без рубрики

У Туреччині – Загроза Перевороту Або Прояв Тиску Заходу І Ізраїлю?!

Куди йде Туреччина і куди вона може затягнути разом із собою ті країни, які так чи інакше з нею пов’язані, чи то в питаннях регіональної чи глобальної політики? Дане питання знову стає актуальним після того, як починаючи з останнього тижня листопада 2009 р., практично по всій країні йде повзуче курдське повстання, вже отримало в ряді світових ЗМІ найменування «курдська інтифада» – по аналогу мирних повстань палестинських арабів проти окупації Ізраїлю. Яке це все має відношення до Закавказзі, усього Кавказького регіону? Досліджуючи курдські джерела, виявляється, що не остання. І у всіх цих розмовах і аналітичних міркуваннях, спроби прогнозу і відверто дилетантских прогнозах знаходить місце і тема зірваного владою Туреччини, а то й ще все-таки майбутнього військового перевороту в цій країні. Який, зрозуміло, повинен спиратися на підтримку ззовні – здогадайтеся з трьох разів, про допомогу переворотчикам з яких саме країн в основному йде мова.
Судячи з усього, в тій хвилі арештів учасників «курдської інтифади» і ряду керівників прокурдської Партії Демократичного суспільства (ПДС), яку розвернуло турецький уряд після винесення Конституційним судом Туреччини вердикту про заборону і розпуск ПДО (11 грудня), щось пройшло непоміченим для переважної більшості світової громадськості. У всякому разі, у турецького президента Абдулли Гюля, як і у турецьких журналістів телеканалу CNN Turk, задавших під час його інтерв’ю питання про загрозу перевороту та можливої причетності до цього ряду високопоставлених військових, були вагомі підстави говорити про цю тему. І хоча А. Гюль навідріз заперечив ймовірність військового перевороту в Туреччині, в своїй відповіді він відверто зізнався, що деяким закордонним силам на руку військовий переворот у Туреччині, однак «одна лише думка про таку можливість була б проявом неповаги до турецької армії». Але перевороту не може бути тому, Гюль зазначив, що демократія в країні міцніє день від дня. За його словами, Анкара має вагу в регіоні, а між армією та владою немає розбіжностей.
Зазначимо, приблизно з якого моменту в Туреччині поновилися розмови про побоювання влади і громадськості щодо загрози перевороту. На самому початку грудня минулого року турецький прем’єр-міністр Реджеп Таїп Ердоган підтвердив свій намір здійснити в країні так звану «Курдську ініціативу» – а, по суті, набагато більш широку, «демократичну ініціативу», в рамках якої передбачається надання національних і релігійних меншин Туреччини права заявити про свою етнічності або ж конфесійності. І, до речі, це повною мірою відноситься не тільки до курдів, але і до вихідців з Кавказу, в різний час і різними шляхами досягли і осілим у Туреччині. Найпершими, тим не менш, вирішили скористатися можливостями «демократичної ініціативи» саме курди та інші фарсоязычные народи Туреччині, наприклад, заза. Багато воліють їх іменувати курдами-заза, хоча самі зазу дотримуються особливої думки про своєї етнічності. Як би те ні було, Ердоган був змушений прийняти депутацію зазу з вілайєта Тунджелі (історична назва – Дерсу). Справа в тому, що у своїй переважній більшості зазу – алавіти, особлива група в мусульманстві. Візит зазу був багато в чому результатом обурення, викликаного серед і заза, і курдів виправданням геноциду 1937 р. в Дерсиме, допущеним віце-головою опозиційної націоналістичної Народно-Республіканської Партії (НРП) Онуром Ойменом. Виступаючи 10 листопада в парламенті і критикуючи курдську політику уряду і його гасло: «Матері більше не повинні плакати», О. Оймен заявив, згадуючи про придушення курдських повстань Кемалем Ататюрком як про приклад боротьби з «тероризмом»: «Хіба не плакали матері під час повстання в Дерсиме?» Ця заява викликала загальні протести серед курдів, заза, дурги меншин Туреччини.
На зустрічі з делегацією зазу були присутні міністр внутрішніх справ Бешир Аталай, віце-голова правлячої помірно-ісламістської Партії Справедливості і розвитку (ПСР) Хусейн Челік і депутати партії – зазу за походженням: Салі Капусуз, РезаЧамуроглу і Ібрагім Йигит. Депутати просили, насамперед, про зворотне перейменування Тунджелі в Дерсу і про встановлення могильних пам’ятників на могилах лідерів повстань – шейха Саїда і дерсимского шейха Саїда Різи. Ердоган заявив, що уряд проведе з алавітами ще два семінари на додаток до п’яти вже проведеним, після чого випустить за їх підсумками декларацію: «Я думаю, що ваші прохання будуть включені в цю Декларацію. Ми зробимо короткострокові, середньострокові і довгострокові дослідження, що стосуються проблем алавітів. З часом ви побачите, що ваші проблеми вирішуються одна за одною». Після наради, Ердоган запитав Аталая, чи можна змінити назву Тунджелі на Дерсу. Аталай сказав, що це може бути зроблено в рамках закону і для цього немає необхідності у референдумі. Після цього Ердоган розпорядився підготувати проект закону, який зробить можливим зміна назви.
Інцидент вичерпаний? Так не думали турецькі військові. Глава турецького генштабу генерал Ількер Башбуг в Трабзоні на борту фрегата «Оруч Рейс» 17 грудня виступив проти «демократичної ініціативи» і підтримав лідерів націоналістичної опозиції – Деніза Байкалу і вищезгаданого О. Оймена. Він заявив, що його організація зробить все для боротьби з терором. Він також зазначив, що проявляє повагу до мирного співіснування представників різних культур. «Необхідно зміцнити спільні цінності для зміцнення громадського спокою. Необхідно також зміцнювати нашу єдність і солідарність», – зазначив Башбуг. І додав, що «розуміє» почуття О. Оймена, коли той привів приклад придушення повстань курдів і зазу в Дерсиме.
Після цього 43 організації громадянського суспільства в східному (в основному курдонаселенном) вилайете Диярбекыр зробили спільну заяву, що закликає Оймена піти у відставку. Харик Пекера з Диярбекырской Демократичної платформи зачитала спільну заяву, сказавши, що виступ Оймена зайняв місце в історії як приклад ганьби: «Ми засуджуємо Онура Оймена за його промові в парламенті, і всіх, кому не вистачає сумлінних почуттів, а також менталітет НРП, і тих, хто вітав його». Тобто – вище керівництво армії, коль скоро одним з вітали був начальник турецького генштабу! Група алавітів в Егейській провінції Ізмір – місті, яке є одним з оплотів ПДО, також зібралася на знак протесту проти Оймен і НРП. Вони тримали транспаранти з гаслами «Расист Оймен дає оцінки» і «Расистська НРП, геть з Дерсима!». Група також закликала Оймена піти у відставку. Інша жорстка реакція на слова Оймена прийшла з південної провінції Мерсін, де зібралися різні неурядові організації, включаючи Федерацію жителів Тунджелі. Члени комітету ПДО (тоді ще не забороненої – прим.) також провели демонстрацію в місті, тримаючи плакати, де Оймену були домальовані вусики Гітлера. Група також скандувала гасла протесту проти Оймена. Група прес-секретаря і голови провінційного відділення ПДО Серхата Олмеза заявила, що висловлювання Оймена є доказом, що протягом багатьох років НРП вела політику заперечення та руйнування. Група поклала чорний вінок перед місцевим відділенням НРП. Потім група провела хвилину мовчання, щоб згадати тих, хто були убиті під час повстання в Дерсиме. У східній провінції Батман групи людей, в тому числі представники політичних партій і груп громадянського суспільства, також поклали чорний вінок перед місцевим відділенням НРП. Керівник батманского філії Асоціації прав людини і солідарності пригноблених народів (Мазлум-ДЕР) Мурат Чічек сказав: «Для того, щоб демократична ініціатива була успішною, Туреччина повинна пролити світло на сумні події. Ми засуджуємо Онура Оймена і менталітет, який він представляє, і ми хочемо, щоб все йшло на користь миру». Після виступу Оймена жителі Тунджелі, переважно алавіти міста, також розвішували плакати по всьому місту, на яких Оймен був зображений з вусиками Гітлера.
Повністю стаття опублікована на сайті газети “Північний Кавказ”