З Історії Художнього Лиття На Русі (Частина 3)

Вершин російської реалістичної скульптури XVIII ст. досягла творчість Федота Івановича Шубіна (1740 — 1805), що відрізняється великою завзятістю в досягненні мети, наполегливістю, величезною працьовитістю. Цими рисами характеру він нагадує свого знаменитого земляка — М. в. Ломоносова. Дев’ятнадцятирічним юнаком Шубін прийшов з Холмогор в Петербург і потрапив в незадовго до цього відкриту Академію мистецтв. Він вивчав анатомію, перспективу, ливарна справа, властивості різних матеріалів. Шубін створив цілу галерею характерних образів сучасної епохи. Художником, творчість якого пройнята яскравою емоційністю, просвітницькими ідеями, був Михайло Іванович Козловський (1753 — 1802). У 1801 р. Козловський виконав свою знамениту статую “Самсон, що роздирає пащу лева” для фонтани Петергофа. Самсон був символом перемоги російських військ над шведами. В 1799 — 1801 рр. Козловський створює пам’ятник А. В. Суворову, встановлений в Петербурзі і приніс йому світову популярність. Суворов представлений у вигляді бронзового лицаря в латах і шоломі, прикриває жертовник і рвучко взмахивающего мечем. Козловський уже з самого початку роботи над статуєю звернувся до мови алегорії. Він бажав створити не портрет, а символічне зображення, прославляющее російське воїнство і його вождя після перемоги Суворова в Італії і легендарного Альпійського походу.
Статуя великого полководця була першим монументальним пам’ятником в Росії, створеним і відлитих вітчизняним художником і майстром. Великим майстром монументально-декоративної скульптури початку XIX ст. був Феодосії Федорович Щедрін (1751 — 1825). Широку популярність отримала його композиція, що зображує прив’язаного до дерева сатира Марсія. Дарування російських художників яскраво проявилося при створенні скульптур Великого каскаду Петродворця. Замість свинцевих статуй були виконані нові скульптури з бронзи — “Самсон” М. І. Козловського, “Сирени”, “Персей”, “Нева” Ф. В. Шубіна, “Волхов” В. П. Прокоф’єва. Видатне місце серед скульпторів належить Василю Івановичу Демут-Малиновському (1779 — 1846). На створення в 1813 р. твори “Російський Сцевола” його надихнули події Вітчизняної війни. Назвавши фігуру “Російський Сцевола”, скульптор порівняв подвиг російського селянина з подвигом легендарного римського воїна Мупии Сцеволи. Згідно з переказами, в Стародавньому Римі під час війни римлян з етрусками (V ст. до н. е.) римський юнак мав пробратися в табір етрусків, щоб убити ширяючи Порсену, проте був схоплений. Порсена погрожував юнакові жорстокими тортурами, вимагаючи видачі спільників. Бажаючи показати, що він не боїться болю, смерті, Спевола опустив руку в вогонь і не видав жодного звуку, поки рука не згоріла. У 1812 р. військовий історик А. В. Михайлівський-Данилевський (ад’ютант М. І. Кутузова) описав подвиг невідомого російського селянина, вчинений ним у Вітчизняну війну. Наполеон, бажаючи поповнити своє військо за рахунок росіян, примушував їх встати на французьку службу, а щоб припинити пагони, наказав їх таврувати, щоб надійшов у військову частину і спійманий після втечі був розстріляний як дезертир.
Виконуючи імператорське повеління, французи завдали клеймо на руку одного з селян, потрапив у полон, Селянину, не знав, що це за клеймо, пояснили, що це знак вступу на службу до Наполеона. Тоді селянин, вірний Росії, висмикнув з-за пояса сокиру і відсік собі клейменую руку. Яскравим представником того часу був скульптор Борис Іванович Орловський (1796 – 1837). Їм виготовлена скульптура, що відображає сцену упокорення бика, “Ян Усмарь”, але, насамперед, він відомий в історії російського мистецтва як автор пам’ятників М. І. Кутузову і М. Б. Барклаю-де-Толлі, встановлених в Санкт-Петербурзі (1828 – 1836). Помітне місце займало творчість таких художників, як С. В. Гольбер, Н. С. Піменов, А. В. Логановський, В. П. Віталі. Найбільшим майстром початку XIX ст. був Іван Петрович Мартос (1754 — 1835). Серед численних його скульптур найбільш видатною є пам’ятник Мініну та Пожарському (1804 – 1818). Реалістичний характер мала творчість Петра Карловича Клодта (1805 — 1867). Він особливо прославився як майстер-анімаліст. І дійсно, в російській мистецтві першої половини XIX ст. не було такого великого знавця тварин, як Клодт. П. К. Клодт був учнем В. П. Єкімова — ливарника і скульптора. “З дитинства пристрасть до коней, з захопленням малював і вирізав людей і тварин, перше місце серед яких відводив, звичайно, улюбленого коня. Жив в убогій квартирі, — писав Н. В. Грец у своїх спогадах. — Клодт вводив у свою квартиру коня, а самому вже ніде поміститися; сяде, зіщулившись у її задніх ніг, і малює”. Він був членом Римської, Берлінській і Празькій академій. Їм відлиті пам’ятники Н. М. Карамзіним, Р. Н. Державіну, Барклая-де-Толлі, Петру I для міста Кронштадта. У 1836 р. за пропозицією професора В. В. Буяльського Клодт відлив з бронзи статую “Лежаче тіло”, яка може служити прекрасним посібником для вивчення пластичної анатомії. “П. К. Клодт — чудовий скульптор і неперевершений ливарник, роботи якого доводять, що поєднання в одній особі скульптора і ливарника, хоча і вимагає довголітнього наполегливої праці, але дає дивовижні результати, цілком виправдовують витрачений працю…”. Загальне визнання Клодту принесли кінні групи для Аничкого мосту в Санкт-Петербурзі. 20 листопада 1841 р. відбулося урочисте відкриття нового Аничкого мосту. На його західній стороні були встановлені дві бронзові групи, а на східній — дві такі ж гіпсові, пофарбовані під бронзу.
Повторні примірники обох груп, відлиті з бронзи у 1842 р. так і не потрапили на призначене для них місце; вони були перевезені до Берліна і встановлені на п’єдесталах по обидва боки головних воріт королівського палацу. В 1843 — 1844 рр. Клодт втретє відлив бронзові екземпляри і поставив їх на східній стороні мосту. Їм, однак, недовго довелося залишатися на місці. Навесні 1846 р. вони були зняті і відправлені в Неаполь, де і понині стоять біля входу в палацовий сад. Гіпсові примірники груп повернулися на східну сторону моста. Але Клодт вже задумав продовження розпочатого ансамблю і створив дві нові групи — виривається в шаленому пориві коня і коня, приборканого людиною. Виконання нових моделей вимагало майже чотирьох років праці, і тільки в 1850 р. дві нові бронзові групи були встановлені замість гіпсових. Скульптурний ансамбль, над яким Клодт працював близько 18 років, було нарешті завершено. Великою популярністю користується пам’ятник байкаря І. А. Крилову (1848 — 1855), встановлений у Літньому саду Петербурга. Клодт зобразив письменника сидів у глибокій задумі з книгою в руках, а на постаменті помістив барельєфні зображення різних сцен з його байок з чотирма алегоричними жіночими фігурами, що означають правосуддя — з мечем і вагами, силу — з списом і мечем, віру — з хрестом, мудрість — з дзеркалом. Останньою великою роботою скульптора був пам’ятник Миколі I в Петербурзі (1856 — 1859). У технічному відношенні цей пам’ятник не має собі рівних у скульптурі того часу. Клодт поставив бронзового коня на дві точки (на задні ноги), що вдалося йому в результаті точного розрахунку при виливку. Клодт по праву вважається віртуозним майстром художнього лиття, всі свої роботи він відливав сам і, будучи професором Академії мистецтв, довгий час керував її ливарної майстерні.