Доба Темряви: Стражник Аренульского лісу

Вже майже друга година ми з Дэноном обговорювали план наших подальших дій і не могли знайти компроміс – наші думки постійно розходились.
– Я бачу більш доцільним піти на північ до “північним ельфам”, там ми будемо в безпеці.- наполягав на своєму Дэнон.
– Я думаю, що нинішній король “північних ельфів не прийме нас, я чув, що це, самовдоволений, зарозумілий, розпещений молодик і нам він точно не допоможе – відповів я трохи поміркувавши, і генерал після моїх слів теж задумався. Тут я трохи прикинув і впевненим голосом сказав:
– Ми вирушимо до моєї молодшої сестри, вона то нас точно прийме, заодно я їй допоможу у військовій справі… ну вобщем я вирішив і це не підлягає обговоренню. – твердо закінчив я.
– А я й не проти! – тихо сказав Дэнон. І всі знову замовкли.
– Так, а де ж солдати і караул? – раптом спохватився генерал. – Ви двоє, підіть пошукайте товаришів – наказав він залишився солдатам.
– Ні,- вставши сказав я,- на цей раз ми підемо всі разом. Щось тут не те!!
І ми почали вибиратися з “притулку”. Вибравшись, наш погляд одразу впав на лежало метрах в п’ятдесяти тіло одного з солдатів і ми відразу кинулись до нього. Але підбігши до нього ми побачили страшну картину : тіло було обезголовлено, а в десяти метрах лівіше лежали ще два, теж обезголовлених тіла хлопців з варти.
– Схоже орки в лісі – сказав Дэнон.
– Так схоже на те, – погодився з ним.
Як раптом ми почули несамовитий людський крик. -Це інші солдати, промайнуло у нас в голові, і ми кинулися бігти на крик. Ми бігли прямо на крик, але він від нас тільки віддалявся. Потім крик затих… Але ми продовжували бігти вперед, поки не вибігли на ще одну галявину, де побачили схожу картину. Тут вже були всі решта п’ять солдатів. Але один із солдатів був ще живий, а з його живота стирчала клинок. Я підійшов до нього і сів навпочіпки, він ще дихав, але був вже не жилець. Він важко дихав і намагався мені щось сказати, як раптом пролунав страшний свист.
– Лягай, крикнув генерал і повалив мене на землю. Вже на землі я зрозумів що відбувається: звідусіль летіли стріли, солдати не встигли сховатися і були вже мертві, раптом “потік” стріл припинився і на секунду в лісі воцарила мертва тиша, але потім пролунав тупіт і крики орків, вони з усіх боків бігли на нас. Ми з генералом скочили на ноги і приготувалися до бою. Орки вже були поруч. В думках я з усіма вже прощався, так як удвох проти такої кількості орків не було шансів встояти.
Я підняв меч померлого солдата, дістав свій, а щит одягнув на спину і став у стійку. І ось перші ряди орків наблизилися до нас, ми з генералом билися з усіх сил і рубали ворогів на право і наліво, але їх було занадто багато і вони вже затисли нас в кільце. Бій тривав, я вибивався з сил, щит на спині був проломлений і ми з Дэноном стояли спина до спини, щоб не отримати удар ззаду. Пролунав сильний удар, над міццю якого один меч вилетів у мене з руки, і я на мить подумав, що ще один такий удар і я загину, тому я почав битися ще сильніше і нові сили почали прибувати до мене.
Як раптом пролунав сильний рев – він був такої сили, що я мало не оглух. Потім все стихло і настала мертва тиша – всі стояли як укопані (включаючи орків) і боялися поворухнутися. Потім пролунали кроки якогось величезного істоти, земля тремтіла, як при землетрусі, а вдалині було чути як падали дерева, які стоять на його шляху. Ступор почав проходити і я став помічати, що орки йдуть, та не просто йдуть, а тікають в різні боки, не звертаючи уваги на нас. Я ніколи не бачив такого, щоб орки в дикому жаху розбіглися, схоже там реально щось жахливе! Тим часом істота вже підходило до узлісся, а ми стояли і як заворожені дивилися на те місце, де воно повинно було з’явитися.
І ось дерева стояли на краю галявини повалилися на землю, і нашому погляду постало жахливе істота. Він був сім метрів в вишину, тіло було вкрите густою шерстю цегляного кольору. Передні лапи були довші задніх і були схожі на руки з величезними кігтями. Морда його була жахливою. У нього були величезні ікла, а в його очах горів вогонь пекла. Він знову видав страшний рев і повернувши голову до нас став пильно дивитися на нас, ми ж в свою чергу дивилися на нього. Як раптом несподівано для нас пролунав м’який і веселий звук свистульки, і істота відразу сіпнулося в бік, але потім знову повернувся до нас, видало рик, і випарувалося.
Ми весь цей час з Дэноном перебували в заціпенінні, т. к. не розуміли що відбувається. А події розвивалися далі. У тому ж місці, де тільки що знаходилося істота, заворушилися кущі і звідти вийшов старий, в старих драних шатах і бородою до пояса. Він йшов спираючись на посох і щось бурмотів собі під ніс, а на нас не звертав жодної уваги. Потім зупинився, подивився на нас з подивом, знову щось забурмотів під ніс і попрямував далі. Потім різко повернувся і видав:
– Кхе, кхе, та я ж зовсім забув… ех голова дірява… вам же треба поспішати!
– ми здивовано перезирнулися.
– Та й дива – продовжив він після паузи – стражника ви не бійтеся! Він вас не зачепить! – закінчив він з усмішкою, потім раптом насупив брови, знову забурмотів щось, взяв свистульку висіла на шиї, підніс її до губ і дмухнув – почувся свист, і старий зник.
Ми стояли приголомшені подією, коли пролунав знайомий голос старого, але чомусь від куди зверху.
– Кхе, кхе, знову забув… Ви голубчики, це саме те… оберніться!! – сказав він і голос затих. Ми як по команді, обернулися і побачили, що ми стоїмо на березі річки, при чому на протилежному березі від лісу. Після всіх подій, що відбулися, це нам здалося самим приємним!
– Ну що Дэнон, адже старий був прав! Нам пора! – сказав я.
– Мда вже! – пробурмотів генерал і ми не поспішаючи посунули далі.
– Мда вже! – пробурмотів генерал і ми не поспішаючи посунули далі.
Автор: DioNiS
Джерело: darkwars.ru