Оренда меблів

Який інтер’єр (вишуканий або аскетичний) може обійтися
без стільця і його «побратимів». Оренда стільців, столів або прокат м’яких меблів
послуга досить нова і ще багатьма приймається як нетто «незрозуміло».
«Кому це потрібно?» можна почути запитання у простого перехожого. Але давайте
подумаємо більш уважно. Виїзна церемонія, весілля, вечірка або великий
семінар – ох як не просто, буває розсадити всіх гостей, прийняти їх верхню
одяг і розставити страви. Запитайте, наприклад, у менеджера організації
великих заходів, семінарів і будь-яких свят і Ви зрозумієте що компанії,
надають дану послугу є дуже затребуваними. А надійний партнер області оренда
меблів дуже важливий. Давайте торкнемося однієї з найпопулярнішою речі при оренді
меблів, а саме стільців. Досить цікавою для читання буде ось яка
інформація, що стосується історії стільців:
Всілякі
табуретки, пуфи, крісла заповнюють наші кабінети, їдальні, вітальні і кухні.
А адже до недавнього (у масштабі історії) часу стільці були тільки у
правителів. У Росії до петровських реформ все, включаючи наближених до
царської персони, сиділи на лавці. Стілець служив троном, на нього навіть цар сідав
лише в “особливих” випадків. Більш того, стілець носили з собою: адже наявність
або відсутність стільця наочно демонструвало, хто є хто. Відомий німецький
мандрівник XVII століття Олеарій описав урочисту процесію: за царем
Михайлом Федоровичем несли червоний стілець.
Однак слід зауважити, що звичай скрізь брати з собою стілець народився не на
Русі, а в Стародавньому Римі. За курулом (важливим чиновником) йшов раб і ніс складаний,
викладений слоновою кісткою табурет curulis. У потрібний момент курул сідав на
нього і чинив суд і розправу. У нашій країні така традиція з’явитися і не могла,
тому що велика частина меблів була частиною будівлі. Тобто була
нерухомою. Зате в Росії відразу можна було впізнати правителя: несуть за них
стілець (або трон) – значить, коронована особа. Помилитися неможливо.
Щоб не плутатися в поняттях, потрібно визначитися, ніж трон відрізняється від стільця.
Трон – це практично той же стілець, тільки штучної роботи. Дивлячись на трони
зараз, мимоволі дивуєшся з’єднанню розкоші й аскетичності. Незважаючи на
багатство оздоблення, трон мав досить жорстке сидіння і пряму високу спинку.
Не можна керувати країною напівлежачи: цей процес вимагає зосередженості і
суворої пози.
Іван Грозний сидів на троні неабиякої італійської роботи. Вважається, що цей
“кістяна стілець”, обклеєний пластинами з рельєфною різьбою на античні
і біблійні сюжети, привезла з Візантії Софія Палеолог, коли виходила заміж
за Івана III.
Трон часто подавався цареві в подарунок. Таке підношення, осыпанное бірюзою і
оздоблене золотом, Борису Годунову зробив перський шах, а Олексію
Михайловичу – “скромний купчина” – вірменин Захаром Сарданским. Цей
трон вважається самим розкішним з усіх російських тронів: ажурне золото і
срібло, вісімсот діамантів і рубінів!
Кумедний трон був виготовлений для Петра та Івана – у той час, коли вони були
співправителями. З того боку, де сидів Петро, було спеціально прорізане
віконце, замасковане фіранкою. Через нього десятирічний хлопчик отримував
суфлерские настанови від царівни Софії.
Але, як вже говорилося, масової меблями були лавки. Господарі багатший оббивали
їх повністю (товстим і щільним клаптем) і повстю, зверху натягували червоне
і зелене сукно з галуном. Нерідко використовувався сап’ян. У будинках не настільки
заможних застосовували суконні полавочники, середина яких робилася одного
кольори, а краї – іншого. Бували полавочники з оксамиту, з вишивкою. Часто можна
було побачити сап’янові тюшаки (матраци) та гаманці – паперові матраци з
“бавовяної папери”. У селах лавку майстрував сам господар з товстих і
широких дощок. Спиралися вони на такі ж дошки, лише поставлені на ребро. “Знай
своє місце!” – це вислів пішов з селянського будинку. Господар завжди
сидів на покуті – під образами, лавки інших чоловіків стояли у
“довгої” стіни, дівчат і дітей садили перед вікнами на вулицю. А
господині діставалося сидіння з краю. Щоб нікому не заважала, подаючи на стіл.
Окремі сидіння прийшли в російську село тільки при Петрі I. Правда,
існували стільчики, але вони використовувалися тільки для роботи і доїння корів. А лавки служили ще й ліжками. Холодними ночами їх
ставили під піл, а влітку виносили в сіни. Господар спав при вході на
крамниці-конику: бічна стінка вирізувалася під голову коня. Вважалося, що кінь
зберігає житло від напастей. Під коніком розташовувався рундук, в якому тримали
інструменти.
У Західній Європі сидячі місця еволюціонували набагато швидше, ніж у Росії.
Вже в XV столітті придумали прилаштовувати до табуретам спинки і підлокітники. Крісла
стали приналежністю інтелектуалів. А купецькі кола в прямому сенсі слова
сиділи на грошах. Новинка того часу – скриня з приробленою до нього спинкою –
називався кассапанкой. Володарі цієї новинки раділи вже не престижу, а
безпеці своїх заощаджень.
Знаком величі продовжували вважатися стільці і табурети. Під час урочистих
прийомів стільці з подушками видавалися тільки членам королівської сім’ї. Знати
сиділа на табуретах, менш родовиті придворні – на складних сидіннях, інші
стояли. Король за своїм вибором дарував придворним дамам “право
табурета” – право сидіти в своїй присутності.
Стільці епохи бароко так само красиві, як і незручні. Різьба покривалася
левкасом (сумішшю крейди з клеєм і спеціальними добавками), зверху на який
наклеювали найтонші листки золота. Створюючи навколо себе ореол слави і
багатства, Людовик XIV наказав для палацу у Версалі виготовити срібну
меблі. На жаль, красу згубила жадібність власника: ведучи руйнівні війни, він
переплавив стільці в монети.
Французьке дворянство XVII століття обставляло свої будинки кріслами з високими
спинками і низькими сидіннями. Табурети і стільці теж були у великому
пошані. Незабаром з’явився шезлонг (chaise longe – “довгий стілець”), на
якому можна було і сидіти, і лежати. Прижилося й інша назва шезлонга –
“розбита герцогиня”. Всім відома ця композиція з крісла і
приставленого до нього табурета, іноді двох крісел та табурета між ними.
Тільки в XVIII столітті люди, нарешті, усвідомили різницю між розслабленими і
офіційними позами. І зрозуміли, що для одних випадків потрібна одна меблі, а для
інших – зовсім інша. Так з’явилися кабінетне, перукарське, дорожнє крісла,
а також крісло для бесіди, крісло-качалка і навіть “гаряче”
крісло. Почався новий вік стільців і крісел: поступово їх вигляд став наближатися
до того, який знаємо ми.
Сподіваюся, Ви, дорогі мої читачі, з цікавістю читали статтю
про прокаті меблів вцілому і про історію стільців, зокрема.
Якщо Вас зацікавить оренда будь-яких меблів, я раджу Вам звернутися в компанію
«Стілець Напрокат», яка стане Вашим надійним і гідним помічником у такому
нелегкій справі, як організація заходів.