Види і моделі конкуренції.

Конкуренція буває досконалою і недосконалою; добросовісної та недобросовісної; внутрішньогалузевої та міжгалузевої; функціональної, видової, предметної.
Досконала конкуренція — це суперництво численних виробників, що створюють приблизно однакові обсяги ідентичної продукції. Для неї характерні такі риси:
– наявність великого числа фірм, що виробляють один і той же вид товару (фірма повинна бути відносно невеликих розмірів і обсяг виробленої продукції повинен бути незначний);- можливість вільного доступу товаровиробників до різних виробничих секретів;
– однорідність продукції, виробленої різними підприємствами в межах одного виробничого сектора, що складається з безлічі фірм;
– гарне знання ринку покупцями і продавцями.
Досконала або вільна конкуренція заснована на приватній власності і господарської відособленості. Зв’язок між виробниками здійснюється лише через ринок. Найвищий рівень конкурентоспроможності досягається в тому випадку, якщо окрема фірма при реалізації своєї продукції практично не робить ніякого впливу на умови реалізації на ринку. Заради об’єктивності треба зазначити, що такої ринкової структури в чистому вигляді на практиці не зустрічається. А все тому
існуючі ринки являють собою ринки недосконалої конкуренції.
Розглянута раніше модель ринку досконалої конкуренції виходить з численних передумов, які далеко не завжди реалізуються на практиці. Більш адекватною реальності є модель ринку недосконалої конкуренції, видатний внесок в аналіз якої внесли такі економісти як Едвард Чемберлін, Джоан Робінсон, Джон Хікс та інші вчені.
Недосконала конкуренція — це конкуренція, яка обмежена економічною владою небагатьох виробників або покупців на ринку, диктують його основні параметри: обсяг продажів, якість товарів і послуг, ціни і т. д.
Для кращого розуміння сутності недосконалої конкуренції необхідно розглянути класифікацію ринкових структур. В якості ознак, які визначають форму ринкової структури, розглянемо наступні: кількість фірм, що входять у галузь; характер виробленої продукції; вхідні бар’єри при вступі в галузь; ступінь контролю над ціною.
Слід зауважити, що в реальній дійсності не існує тільки досконалої конкуренції або тільки чистої монополії. На практиці можна спостерігати велике розмаїття різних елементів ринкових структур, представлених в таблиці 2.
Монополія — велика компанія, корпорація, яка об’єднує кілька компаній і досягає завдяки цьому певного (монопольного) положення на ринку окремого товару або групи товарів. В дійсності практично неможливо знайти ситуацію, коли б діяв один-єдиний виробник товарів, що не мають субститутів. А тому у використанні цього терміна завжди присутня певна частка умовності.
У нашій країні, згідно із законом, фірма може бути визнана домінуючою на ринку даного товару, якщо її частка перевищує 50%-ву величину, встановлену антимонопольним органом.
Мета створення монополії — отримання максимально можливого доходу за допомогою контролю над обсягами виробництва і реалізацією товарів. Одним з методів досягнення цієї мети є встановлення монопольних цін. Такі ціни є наслідком угоди між монополістами, що панують на ринку даного товару, і встановлюються виходячи з розрахунку одержання можливо більшого прибутку від продажу товарів.
Слід розрізняти два види монопольних цін:
1) монопольно високі ціни (ціни, що встановлюються на продавані ними товари);
2) монопольно низькі ціни (ціни, встановлені монополістами на які вони купують товари).
Монополія призводить до концентрації виробництва, виділенню небагатьох великих виробників, які домовляються між собою, утворюючи на певний період часу альянс — союз. На короткочасні коливання попиту монополії воліють відповідати не зміною цін, а маневруванням завантаження виробничих потужностей.
Для досягнення своїх цілей монополії широко використовують наступні способи боротьби:
1. Господарський бойкот — часткова або повна відмова від економічних зв’язків з аутсайдерами (підприємствами, що не входять в монополістичне об’єднання). Монополії пропонують залежним від них покупцям придбавати товари інших фірм, так як вони нібито гіршої якості.
2. Демпінг — навмисна продаж товарів за низькими цінами з метою розорення конкурента.
3. Обмеження продажу товарів самостійним фірмам.
4. Маневрування цінами — монополія підвищує ціни на продукти, сбываемые дрібним власникам, і одночасно застосовує таємні знижки і поступки в цьому відношенні для великих покупців.
5. Використання фінансових засобів боротьби з конкурентами.
Виділяють різні види монополій, застосовуючи для цього наступні критерії:
1. Виходячи зі ступеня охоплення економіки:
– чиста монополія (продавець має повний контроль над ринком);
обмежена монополія (продавець має частковий контроль над ринком);
– абсолютна монополія (виробництво та реалізація товару зосереджені в руках держави).
2. Залежно від характеру і причин виникнення:
– природні (підприємства і організації, що мають у своєму розпорядженні рідкісні та вільно невідтворювані елементи виробництва: рідкісні метали, родючі землі, газ, нафта тощо);
монополії, які виникають у ході певної домовленості ражее суперничали виробників (картелі, синдикати, трести, концерни, конгломерати).
В нашій країні до початку реструктуризації МПС РФ великими монополіями були:
РАО «Газпром».
РАО «ЄЕС Росії».
МПС РФ.
Продовження статті про види і моделях конкуренції читатйте на сайті Економіка-блог