Критське Відродження
Починаючи з 15 століття, все зростаюча турецька загроза, змусила населення Криту ставитися з великою довірою до Венеції, яка тепер здавалася критянам як би спадкоємицею Візантійської імперії. Прагнучи всіма способами привернути до себе місцеве населення для боротьби проти Туреччини, Венеція, крім спорудження фортець і посилення обороноздатності острова, стала проявляти толерантність і в питаннях внутрішньої політики, особливо в церковних питаннях.
Напруженість між крітяни і венеціанськими переселенцями на острові знизилася, і, починаючи з 16 століття на острові більше не було повстань критян спрямованих проти Венеції.
Тоді умови на острові були дуже плідні для об’єднання двох культур на всіх рівнях. “Эллинизация” італійського населення стало реальністю, причому чимало критян говорили по-італійськи, а багато з них навіть виїхали з острова і оселилися на території Італії. Гармонія, досягнута у повсякденному і суспільного життя, відбилася і в культурі цієї доби.
Розквіт усіх видів мистецтва 16-17 століть прийнято називати “Крітським Відродженням”. В рамках критського відродження відбулося оновлення всіх видів мистецтва на Криті. Живопис, скульптура, літератору того часу свідчать про поєднання місцевих традиційних елементів з італійськими ренесансними зразками. Наприклад, вже починаючи з 14 століття місцева критська манера живопису збагачується ренесансними “складовими”, які вводяться на острові живописцями, які прибули з Італії, або місцевими критськими художниками, які пройшли навчання в Італії. Старі контури відступають; в просторі з’являється світлотінь, перспектива. Особливо це нововведення посилилося в 15 столітті, коли критські художники стали відвідувати столицю і вчитися в столичних майстрів. У убранствах церков і монастирів у цей час фрески відходять в минуле, а на зміну їм приходять ікони, настінний розпис.
З поєднання критського і венеціанського елементів у живопису виникла так звана “Критська школа”. Такі живописці як Ангел, Андреас Ридзос, Микола Дзафурис, Феофан, Микола Дамаскис і Клодзас, – лише деякі з найбільш значних представників “Критської школи”, які неповторним чином поєднували елементи критського і венеціанського стилів живопису.
Кріт