Старі Фільми

Історично кінематограф з’явився в результаті рішення завдання по закріпленню на матеріальному носії зображення безперервного руху об’єктів і проекції цього руху на екран. Для вирішення цього завдання необхідно було створення відразу декількох технічних винаходів: гнучкою світлочутливої плівки, апарату хронофотографической зйомки, проектора швидко змінюються зображень. Перша гнучка світлочутлива негорюча плівка була винайдена російським фотографом В. В. Болдирєвим (1878-1881), потім американськими винахідниками Р. Гудвіном в 1887 році і Дж. Істменом у 1889 році була створена горюча, целулоїдна плівка. Перші ж апарати хронофотографической зйомки були сконструйовані в 80-х роках XIX століття. До них відносяться: «фоторужье» французького фізіолога Е. Марея (1882), апарат французького винахідника О. ле Бернса (1888), апарат англійських винахідників У. Фризі-Гріна і М. Еванса (1889), апарат російського фотографа Ст. А. Дюбюка (1891), «Фоноскоп» французького фізіолога Ж. Демені (1892). Піонерами у створенні апаратів для проекції на екран швидко змінюються зображень були: німецька та російська фотографи О. Анщюц і В. А. Дебюк, створили відповідно в 1891 і 1892 роках проекційні апарати різної конструкції, але з однаковою назвою — «Тахископ», французький винахідник Е. Рейно, створив у 1892 році проектор під назвою «Оптичний театр», і російські винахідники І. А. Тимченко і М. Ф. Фрейденберг (1893).Винаходами найбільш наблизилися до кінематографу за своїми технічними характеристиками є: «кінескоп» Едісона, апарат І. А. Тимченко (1893), «хронофотограф» Ж. Демені (1893), проектор американського винахідника А. Ж. Ле Роя (1894), проектор «паноптиком» американського винахідника У. Латама (1895), «плеограф» польського винахідника К. Прушинського (1894) та ін А вже в 1895-1896 роках були винайдені апарати, що поєднують у собі всі основні елементи кінематографа: у Франції — «сінематограф братів Л. та О. Люм’єр (1895) і «хронофотограф» Ж. Демені (1895); в Німеччині — «біоскоп» М. Складановского (1895) і кінопроектор О. Майстра (1896); в Англії — «аниматограф» Р. У. Підлоги (1896); в Росії — «хронофотограф» А. Самарського (1896) і «стробограф» В. Акімова (1896), в США — «витаскоп» Т. Арматури (1896).
Початок поширення кінематографа було покладено зйомкою і публічною демонстрацією перших короткометражних фільмів. 1 листопада 1895 року в Берліні М. Складановский продемонстрував свій «біоскоп», а 28 грудня 1895 року в Парижі братами Люм’єр був продемонстрований їх «сінематограф». Протягом 1896-1897 років публічні демонстрації короткометражних фільмів були зроблені у всіх світових столицях. У Росії перший показ був організований 4 травня 1896 року Санкт-Петербурзі (в саду «Акваріум»), потім у Москві і на Всеросійській ярмарку в Нижньому Новгороді. Тоді ж були зняті перші вітчизняні аматорські кінозйомки (Ст. Сашин, А. Федецький, С. Макаров та ін).
Перша кінозйомка в Російській імперії була зроблена фотохудожником А. Федецьким у Харкові (1,5 хвилини, «Перенесення ікони Озерянської Божої матері»).
Першим російським документальним фільмом став «Вид харківського вокзалу в момент відходу поїзда з перебувають на платформі начальством» (1896).
Епоха німого кіно
Перші короткометражні фільми (15-20 метрів, приблизно 1,5 хвилини демонстрації) були здебільшого документальні, проте вже в комедійній інсценуванні братів Люм’єр «Политий поливальник» відображаються тенденції зародження ігрового кіно.
Невелика довжина перших фільмів була обумовлена технічною недосконалістю кіноапаратури, тим не менш, вже до 1900-х років довжина кінокартин збільшилася до 200-300 метрів (15-20 хвилин демонстрації). Вдосконалення знімальному і проекційної техніки сприяло подальшому збільшенню довжини фільмів, якісному і кількісному збільшенню художніх прийомів зйомки, акторської гри та режисури. А широке поширення кінематографа і популярність кінематографа забезпечили його економічну вигідність, що, однак, не могло не позначитися на мистецькій цінності знімаються кінокартин. В цей період з ускладненням і збільшенням сюжету фільмів починають формуватися жанри кінематографа, оформляється їх художнє своєрідність, створюється специфічний для кожного жанру набір образотворчих прийомів.
Найвищого свого розквіту «німе» кіно досягає до 20-м рокам XX століття, коли воно вже цілком оформляється як самостійний рід мистецтва, що володіє своїми власними художніми засобами.
Прихід звуку
Ще до початку XX століття Томас Едісон намагався синхронізувати «кінескоп» c фонографом, але зазнав невдачі. Однак згодом Вільям Діксон, співавтор Едісона, стверджував, що йому вже в 1889 році вдалося створити кінетофонограф — прилад, що відтворював звук і зображення одночасно. Однак не існує ніяких доказів, що підтверджують його слова.
У ранній період кінематографа звукове кіно намагалися створити в безлічі країн, але зіткнулися з двома основними проблемами: труднощі в синхронізації зображення та звуку і недостатня гучність останнього. Перша проблема була вирішена шляхом запису і звуку, і зображення на одному і тому ж носії, а для вирішення другої проблеми потрібно винахід підсилювача низької частоти, що відбулося лише в 1912 році, коли кіномова розвинувся настільки, що відсутність звуку вже не сприймалося як серйозний недолік.
В результаті патент на ту систему звукового кінематографа, яка згодом зробила звукову революцію, був отриманий в 1919 році, але кінокомпанії не звернули ніякої уваги на можливість кіно заговорити, бажаючи уникнути подорожчання вартості виробництва і прокату кінофільмів і втрати іншомовних ринків. Тим не менше 17 вересня 1922 року в Берліні вперше в світі був показаний звуковий фільм. [2]
У 1925 році компанія Warner Brothers, яка перебувала в той час на межі банкрутства, вклалася в ризикований звуковий проект. Вже в 1926 році Warner Brothers випустила декілька звукових фільмів, що складаються в основному з музичних номерів, але особливого успіху у глядачів вони не мали. Успіх прийшов тільки з фільмом «Співак джазу», в якому окрім музичних номерів Ела Джолсон присутні і його короткі репліки. 6 жовтня 1927 року — день прем’єри «Співака Джазу» — прийнято вважати днем народження звукового кіно.
Подальший технічний прогрес в кіно
Хоча перший примітивний кольоровий фільм (із червоно-зеленою забарвленням, без синього кольору) вийшов ще в 1922 році, він не вразив глядачів. Перший «повноцінно кольоровий» короткометражний фільм системи «Technicolor» під назвою «La Cucaracha» вийшов в 1934 році. Перший повнометражний кольоровий фільм «Беккі Шарп» американського режисера вірменського походження Рубена Мамуляна вийшов у 1935, цей рік і прийнято вважати роком появи кольорового кіно. У СРСР перший ігровий кольоровий фільм «Груня Корнакова» був знятий вже в 1936 році.
У 1950-х роках технічний прогрес зайшов ще далі. Розробка і впровадження магнітного запису та відтворення звуку, а також створення і освоєння нових видів кінематографа (панорамного, стереоскопічного, поліекранної та ін) призвели до значного підвищення якості показу фільмів, стали говорити про «ефект присутності» глядача. Враження посилювалося стереофонічним відтворенням звуку, яке дозволяє створювати «просторову звукову перспективу» — звук як би слід за зображенням його джерела, викликаючи ілюзію реальності джерела звуку.
Для створення стереоскопічного зображення необхідно провести кінозйомку з двох точок, що імітують два ока спостерігача. На екрані кінотеатру обидва зображення проектуються разом, і поділяються за допомогою окулярів, що містять кольорові світлофільтри або поляризатори у двох перпендикулярних площинах поляризації.
У теперішній же час існують дуже витончені системи звукового супроводу кіно. Число окремих звукових каналів доходить до 7, а в екзотичних системах навіть до 12. Зрозуміло, все це покликане посилити глибину занурення глядача в атмосферу перегляду фільму.
Ми завжди з задоволенням переглядаємо старі добрі фільми часів нашого дитинства і юності. Тепер у Вас з’явилася можливість подивитися улюблені радянські фільми онлайн в гарній якості! на нашому сайті Старі фільми