Старий

Настала пізня осінь. Опали вже листя з усіх дерев, злегка
запорошил сніг землю, дув неприємний вітер і навколо, тиша. Похмура
обстановка, і все це на кладовищі. З-за горба з’явилися дві постаті. Два
старого. Вони йшли повільно, трохи зсутулившись, і обидва прихрамывали.
Озираючись по сторонах, шукали чиюсь могилу.
– Ось він, – сказав один старий.
– Здрастуй, Олексій, – промовив інший старий.
– Вибач нас, друже, що раніше не могли прийти. Сам знаєш, як дідам важко ходити.
Ця
була могила їхнього старого друга, якого вони знали, з яким разом
працювали і воювали… Прожив він довго, 90 років. На надгробок були
висічені роки життя, і цікава фраза: “Жив 3 роки.”
Один із старих дивився довго на цю фразу. Він напружував пам’ять, намагаючись зрозуміти, що це взагалі означає.
–
Коль, скажи мені, старому дурневі… Я от ніяк не можу зрозуміти. Блазень його
знає, про що цей напис свідчить: “Жив 3 роки”? Він же 90 років прожив.
–
Все просто, Співати. Він, дійсно, прожив довго. Він побачив багато на
своєму віку. У нього були радість і біль, злети і падіння, успіх і
невдача. І він побажав, щоб на його надгробку висікли саме про 3 роки.
3 роки реального щастя, яке в нього було… Він зрозумів, що прожити
можна і 90 років, тільки як? Або щасливо, або сумно. Він виділив для
себе тільки 3 роки щасливого життя, де він творив, когось
любив і чогось домагався… Шкода, Олексій, що так мало.
Роз’яснивши
сенс цієї фрази, старий подивився на друга, який, опустивши голову,
тихо плакав. По його обличчю котилися сльози смутку і усвідомлення.
– Ти чого, Співати? Згадав щось?
– Знаєш, Коли… Коли я помру, напиши мені на моїй могилі: “Народився мертвим.”
Живіть так, щоб ніколи не довелося шкодувати про прожитих роках.
Віктор Касторний