fbpx

Каталог статей

Каталог статей для размещения статей информационного характера

Культура та мистецтво

Золотий вік романтизму повертається

ЗОЛОТИЙ ВІК РОМАНТИЗМУ ПОВЕРТАЄТЬСЯ АБО «ФІЗИКИ» І «ЛІРИКИ» БЕЗСМЕРТНІ Театр абсурду життя навколо нас не новий, але по–своєму оригінальний. В тих або інших формах він був завжди. Нині, однобічний ухил життя в бік обожнювання технічних досягнень і побуту, своєрідний і не позбавлений певної привабливості. Життя людини в такому відгородженому світі безумовно цікава, як новий етап боротьби та виживання. Але, як вчить історія і показує реальність, з одного боку – ще одна «Атлантида», з іншого – світ природи. Посередині – людина, неспокійний, шукає точку опори. Нам, ухильникам, доведеться сильно подумати і ще більше зробити на користь паритетних відносин анклаву людського і природи. Пошук золотої середини – вже не віддалена мета, але життєво необхідна реальність. В таких умовах спроби подолання однобічного раціоналізму і моделювання цілісної, гармонійної особистості набувають особливого значення. Ця тема загострювалася у важкі, перехідні моменти суспільного життя й культурного розвитку. Зароджувався новий погляд на світ, на мистецтво, на людину. З’явився новий стиль, іменований романтизмом. Були й інші назви за епох, але суть від цього не змінювалася. Примат поезії над прозою, мрії над реальністю, почуття над розумом – основні його риси. Сам термін «романтизм» виник у Європі на рубежі ХVIII –XIX століть. Це ідейно-художній рух прийшло на зміну ідеології «Просвіти», виникнувши як наслідок розчарування результатами Французької революції і всього прогресу в цілому. Багато художників нашого часу можуть назвати себе романтиками, а свою творчість – романтизмом. Такий майстер, як і завжди – перетворювач світу, світу духовного, перш за все. Даність навколо його не влаштовує, він накидає на світ свою форму, набуваючи у творі зафіксоване стан уособленої мрії. Нам не підходить світоустрій – кажуть вони , що ґрунтується на корисливості й нелюбові. Ми протиставляємо йому мрію про майбутнє без насильства і брехні. Ми хочемо бачити іншої людини і інше розуміння його буття. Простір у творах ми очищаємо від мотлоху часу, готуючи його до приходу іншої якості. Момент очікування в них – основна риса творчого бачення. І, якщо вірити і працювати на цю ідею, нове знайде зримі риси. Що ж говорить на користь романтичного твору? У ньому немає чіткої конкретики дня сьогоднішнього. Вона нецікава. Мало, або взагалі немає, людей та архітектури. І немає ще руйнівного дійства людини на Землі. А якщо і є, то образи це абстрактні, легко вписуються в природу – основну тему творчості художників цього напряму. Створити нове небо і нову землю для нової людини, нехай у мрії. Це не призначення художника? Але така мрія про втрачений рай. І не ціль чи мистецтва – час від часу відкривати завісу таїнства для набуття знову віри і надії? Це головна ідея романтизму. «Я в усьому і все в мені». Гасло романтизму народжує уявлення про обов’язкове синтезі, єдності мистецтв. Загальність проявляється у творах нового напрямку, де живопис може звучати, як соната, архітектура – як скульптура і музика, а музика – всі разом. Це– та глина, з якої все створено і в яку все перетворюється для нового втілення. В історичному аспекті середньовіччя, готика, привабливі для романтиків, Химери Нотр-Дама красиві і тому нешкідливі, Кращі твори інших стилів і епох, включаючи реалізм, романтичні. Основа творчості романтиків – фантазія. Фантазії потрібний колір, без нього вона зачахне. Робота «на пленері» обов’язкове. Живий колір, живий звук – живильне середовище романтизму. Але і тут відчуття художника – закон. Внутрішній його голос – це голос мистецтва. Художник, тлумач мови природи, посередник між світом духів і людьми. Він об’єднує минуле і сьогодення, сьогодення і майбутнє, де світ – містичне ціле. Художник-романтик ототожнює своє «Я» з просторами Всесвіту, запам’ятовує чуттєво-дотиковий вигляд природи. За всім цим бачиться символ усього світу, «ідея художника». Романтизм носить цілком певний містичний характер. Мрія, очікування ідеалу, фантазія – його основні риси, завжди містичні. Інтуїтивне начало тут основна ланка в пізнанні, а, швидше, в «перечувствовании» світу, у пошуку Бога. Відкриваються нові горизонти на цьому шляху, до яких тільки так і можна прийти, прийнявши на віру ідею, підсвідомо, інтуїтивно. Нинішнє бажання все зрозуміти, осмислити, переказати холодним розумом, мене не одушевляє. Раціональне рух «розумників і розумниць» підійшло до межі, за якою для них – глухий кут. Йде інший час, де потрібно вміти вірити у фантазію, володіючи всіма своїми, людськими якостями і ресурсами. Творча робота ведеться не тільки від людини до людини. Ідея невтручання та мирного співіснування годиться не тільки для сусідів і держав, але й для людства і природи, людства і Бога. Ось де методи романтизму найбільш прийнятні і безпомилкові. Прагматику, рационалисту вони просто не під силу. Надзавдання справжнього мистецтва і дня сьогоднішнього – зуміти показати велике в малому: «Як в раковині малої океану велике дихання гуде» (М. Волошин) Спосіб можна творити на клаптику паперу, на асфальті і стіни, з піску і снігу, з власного життя, нарешті, неважливо… Важливо залишити слід пам’ятним хоч в одній душі. Побачивши саме справжнє, не захочеться підробки. Хочу додати, образ може бути і екранний, але за лавиною сміття він майже непомітний. Спалах світла в ночі і тільки. Втім, занепад мистецтва – окрема тема, і вона тут не розглядається. Ще одне чудове відкриття романтизму полягало в розумінні того, що кожен бачить по-своєму. Тому ніхто не сміє нав’язувати свої правила, а, значить, і свої помилки, іншому. Неповторність художника відчутна тільки у свободі його творчості. У романтизмі Європи наприкінці ХVIII – початку XIX століття батьком і предтечею вважався Мікеланджело Буанаротті. Ситуація граничного напруження сил природи і людини (у нього не було різниці междеу ними) дуже цікавила митців того часу. Він з’явився дороговказною зіркою для них, тому що сам був романтиком. «Живопис – це не правда ситуації, а правда почуттів» – Е. Делакруа. Тому нескладні теми, чорно біле виконання у романтиків надзвичайно мальовничі і наповнені змістом. Нескінченний «класицизм» радянського часу підготував ґрунт для підйому романтизму 60х років. Він був заснований на протистоянні старим, віджилим формам життя і політичного устрою суспільства. Мрія про «земний рай» який існує на землі, тут і зараз, вела і окриляла. Відблиски світла тієї епохи навіть і зараз не змарніли зовсім. Романтизм дня сьогоднішнього і звідти черпає силу і надію. Зараз інший час і інші перешкоди, ним породжені. Боротьба за гармонізацію життя, пошук точки опори, за людину живого, розгорнулася на новому витку історії. Кінець ХХ століття не дав нічого нового і оригінального в культурі, крім кількох поодиноких голосів, в наявності була зупинка руху. Переорієнтація на техніко-комп’ютерні засоби вираження, новий, як вважали, універсальний метод, який опинився в руках техніків від мистецтва, мало що дав, крім поняття «глобалізм», який тримається на технічних досягненнях, втягуючи у свою сферу все нові й нові маси. Але виявилося, що художнику цього мало. Глянець сушить душу автора та глядача. Втрачається живе, людське початок творчості. Художник, ручна праця, робота почуттів – ось першооснова і стрижень мистецтва і культури. Але, як завжди, все правильно «в світі цьому», жорстко, але правильно. Хвиля технічного прогресу, що накрила землю, хвиля, по суті, очисна. Те, що не життєво, не талановито, слабо, піде і розчиниться в часі. Переоцінка цінностей торкнулася не тільки ближнього часу, але й усієї попередньої історії. І нові варвари, як і завжди, являють собою інструмент очищення, щоб потім канути в безіменну могилу. Вибір, так чи інакше, в підсумку залишиться за людиною і людством. Випробування пройде справжній духовний прогрес, який завжди зберігав спадкоємність культур. Час прагматизму і примітивного однобічного раціоналізму проходить. Що воно дало людині, художнику? Принизивши, зробило його сильнішим, бо, хто вистояв, той не принизився, підготувавши до приходу нового часу, який від створення жило в ньому. Хочеться вірити, що з часом все ляже на круги своя і життя постане в правдивому світлі, як паритетна боротьба протилежних, але рівних за силою ідейних почав, просвітництва і романтизму. Так було в кращі дні людської історії, так воно і буде, і ця боротьба – кращий твір людського буття, спрямована на пошук небачених ще шляхів і відкриттів.
Художник А. Киргизів
Газета «Наш Ізограф» №2(142)
www.kirgizov.by.ru

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *