Чому віртуальна реальність досі не може стати популярною технологією

Амір-Есмаїл Бозоргзаде (Amir-Esmaeil Bozorgzadeh) — співзасновник стартапу Virtuleap, який створює «пісочницю» для розробників, що працюють над програмними і hardware-рішеннями для віртуальної реальності (далі – VR).
На додачу він ще й виступає у ролі партнера в Edoramedia, видавця віртуальних ігор і цифрового агентства, яке займається VR-контентом і знаходиться в Дубаї. На його думку, головною проблемою VR є не брак коштів чи спеціалістів — а проблеми технології і деякі розбіжності очікувань розробників з реальністю (не тієї, що в ігровому шоломі, а тієї, що навколо).
Амір зазначає: чимало творців контенту для віртуального простору ледь зводять кінці з кінцями станом на сьогодні; бо VR-компаніям, не пов’язаних з ігровою індустрією, не вистачає фінансування, чи інженерів. Гроші і таланти в даний час направляються в основному в категорію розваг, де очікуються найбільші прибутки і відгук аудиторії. Це залишає мало ресурсів у розпорядженні тих, хто створює інші, неігрові типи вмісту.
Реальність така, що ні розважальні, ні кінематографічні компанії не зосереджені на випуску продуктів для VR, не отримують належної підтримки або субсидій, страждає від цього і гейм-індустрія, і кіновиробництво, і рекламна індустрія, де міг би використовуватися VR-контент. У боротьбі за управління грошовими потоками продакшн-студії та розробники в кінцевому підсумку випускають програми, фільми та інший контент більш низької якості, ніж планували. І це ставить їх в замкнуте коло, де критики вказують на недоліки, а недоліки викликають скорочення грошей для VR, і все менше капіталу і кваліфікованих кадрів хочуть займатися виртуальною реальністю, яка недосконала саме з-за того, що нею мало займаються великі гравці на ринку розваг.
В результаті деякі з таких компаній вибирають шлях гібридних студій «агентств», які створюють свої власні матеріали і продукти, в той же час обслуговуючи замовлення клієнтів, тому що вимагають стабільного потоку надходжень і вибудовування вертикалі продажу. Проблема полягає в тому, що такий сценарій природно призводить до потрапляння компанії на слизьке: бізнес неминуче починає вбивати креативність, гроші і зацікавленість в продажах ставлять під загрозу оригінального бачення стартапу і його дорожню карту. І коли продажі комерційних VR-продуктів у такому агентстві з якихось причин падають, засновники таких стартапів-«агентств» починають працювати в якості сторонніх консультантів на інших проектах або взагалі закриває свою студію» — і ніякої продукт на ринок так і не виходить.
VR все ще знаходиться на етапі, коли навколо цієї технології багато шуму, але мало реально працюючих серійних механік і продуктів, зауважує Бозоргзаде. Обладнання не встигає за програмним забезпеченням — і навпаки. Саме через це чимало стартапів переносять кінцеві дати випуску готового VR-продукту — бо технології та апаратні платформи часто виявляються «сирими». Мова йде не тільки про подолання проблеми з тим, що гравців і глядачів нудить під час тривалого перегляду контенту, тому що вестибулярний апарат людини не адаптований до поточним можливостям VR. Також дуже часто відбувається стрімке падіння цін комплектуючих і постійна зміна функціональних можливостей 3D-шоломів і VR-очок — а це змушує розробників повторно переписувати свої програмні продукти.
Єдиним переможцем у цій ситуації можна вважати споживача, який є свідком появи все більш доступних пропозицією для занурення у світ VR. Чим доступніше стає апаратне забезпечення для VR, тим більше ймовірність того, що галузь досягне прогнозованого кількості користувачів. Всі ці умови — потік капіталу, спокуса стати агентством, а також швидкий потік VR-очок і шоломів — з часом будуть ставати тільки краще. І розробникам треба пам’ятати: VR-компанії за межами розважального контенту зіткнуться з суворою реальністю, що ринок не орієнтований на їх підтримку, і дуже багато чинників грає проти не-ігрового VR-контенту.