Як соціальні мережі впливають на справжню близькість людей
Залишилося в сучасному світі технологій і соціальних мереж, де так легко знати все про всіх, місце справжню дружбу і щирих емоцій? Про це – в адаптованому перекладі статті з газети The New York Times.
Близькість або соціальність?
В ході соціологічного опитування 1985 року більшість американців стверджували, що у кожного з них є три людини, яким можна повністю довіритися і поділитися найпотаємнішим. І лише 10% опитаних заявили, що не мають такої людини. Результати аналогічного дослідження через кілька десятиліть показали, що кількість «справжніх» друзів зменшилося до двох, а кількість «самітників» зросла до 25%. Такі показники змусили вчених зацікавитися, а не технології роблять нас більш самотніми? Чи Не сидимо ми вдома і заганяємо себе в депресію, розглядаючи як «прекрасне» життя інших у Facebook, замість того, щоб навідатися до сусіда?
Проте детальні дослідження останнього десятиліття довели, що ні технології, ні соціальні мережі не роблять з нас пустельників. Ці програми – це лише інструменти. Значення має те, як вони використовуються. Соціально активні люди використовують Facebook для розширення свого соціального кола; а самотні – щоб замаскувати свою самотність. Як висловився Стівен Марш (Stephen Marche) в журналі The Atlantic ще в 2012 р.:
«Використання соціальних медіа не створює нові соціальні мережі; це просто спосіб перенесення існуючої мережі з однієї платформи на іншу».
Залежність від соціальних мереж
Однак, останнім часом уявлення людей про соціальні медіа трохи погіршився. Здається, що ми стали залежні і потребуємо певного рівня «насичення». Перебування в певній онлайн-мережі – це не тільки те, що ми робимо, але і те, ким ми є, або хочемо, щоб нас сприймали. За даними британського дослідження в 2016 році власники смартфонів перевіряли їх в середньому 221 разів на день, приблизно через кожні 4,3 хвилини! Десять років тому майже ні в кого не було телефону з підключенням до інтернету. А сьогодні пересічний американець проводить 5,5 годин в день з цифровими засобами масової інформації. Серед молоді цей показник навіть значно вище.
Однією з причин такого трафіку є страх. Страх пропустити. А раптом хтось розмістить що в Snapchat, про що б хотілося знати? Тому краще постійно перевіряти. Не останню роль відіграють і гормони. Вчені виявили, що мобільні додатки генерують невеликі звичні моделі поведінки, наприклад, перегортання сторінки або переваги посту, що призводить до короткочасного выплеску нейрогормона допаміну. Коли людина відчуває нудьгу, самотність або тривогу, у нього виникає бажання відкрити програму і отримати виплеск допаміну.
«Коли я був людиною…»
У минулому році в журналі New York редактор Ендрю Салліван (Andrew Sullivan) опублікував зворушливий розповідь під назвою «Коли я був людиною», про те, як почуває себе людина, душу якого «проковтнув» інтернет.
«Швидко замінюючи реальність віртуальної реальністю, ми звужуємо сферу [особистої] взаємодії з іншими людьми, хоча і збільшуємо кількість людей, з якими співпрацюємо. Ми віддаляємо і фільтруємо всю інформацію, яку могли б отримати, перебуваючи з іншою людиною. Ми нівелюємо людини до рівня зовнішньої оболонки: «друг» у Facebook, фото в Instagram, текстове повідомлення – в контрольованому і ізольованому світі, який існує в значній мірі незалежно від раптових емоційних сплесків або тягарів фактичної людської взаємодії. Ми стали «контактами» один одного, тінями самих себе».
На рівні насичення соціальні медіа зменшують кількість часу, протягом якого люди залишаються наодинці з самими собою, коли можна проаналізувати свій внутрішній стан. Соціальні медіа заохочують соціальну багатозадачність: особа перебуває з тими людьми, поряд з якими знаходиться фізично, але одночасно спостерігає за діями шести мільярдів інших людей, які можуть транслювати щось цікавіше, десь там в онлайн. Соціальні медіа згладжують спектр емоційних переживань. Як сказав Луїс Сі Кей (Louis C. K.) в одному телешоу: «Ви вже ніколи не відчуваєте себе пригніченим або повністю щасливим. Ви просто відчуваєте своєрідне задоволення від використання певних продуктів. А потім приходить смерть».
Можливо, залежність від телефону ускладнює здатність бути «справжнім» іншому. В житті, вже і так переповнений подіями, людьми, стресом, легше сміятися, ніж емоційно відкриватися. Інтернет пропонує тисячі способів «поспілкуватися» жартами або смайликами. Можна цілий день підтримувати зв’язок, уникаючи будь-яких страшних одкровень або нудних, незручних або спонтанних моментів, які характерні для фактичної близькості.
Коли французький філософ XVI століття Мішель де Монтень (Michel de Montaigne) описував близькість, яка розвивалася між ним і його кращим другом, він описав повну і прогресивну емоційна взаємодія: «Це був не просто прояв уваги, раз, два, три, навіть тисячу разів; це була якась таємнича квінтесенція всієї цієї суміші, яка заволоділа моєю волею і змусила мене повністю зануритися в його волю; що також заволоділа його волею і так само жадібно і так само імпульсивно змусила її зануритися в мою».
Коли ми стаємо залежними від онлайн-життя, кожний момент може бути веселим та відволікати від проблем реальності, але на глибинному рівні це не приносить задоволення. Можливо, сучасна версія героїзму полягає у відновленні контролю за соціальними імпульсами – сказати «ні» тисячі дрібних контактів заради кількох глибоких занурень.