Як влаштований і працює інтернет

Інтернет – цікава річ. Худо-бідно всі вміють ним користуватися і користуються теж хто як хоче. Одним для роботи потрібен, іншим – пограти. Хтось вірус новий змайструє для додаткового заробітку, а хтось щасливий від того що тролінгом нагадит незнайомій в соцмережах.
І, звичайно, спілкування з рідними, близькими, друзями. Хороша річ, з якого боку не глянь. Інтернет став символом свободи, предметом неспокою і надій. Підключення інтернету стало як ніколи простим – пошук інтернет провайдера, наприклад в Києві Мережа Ланет, виклик майстра і спусят кілька годин ви учасник інтернет-спільноти. Але так було не завжди…
Першовідкривачем технології Інтернет заслужено вважаються американські військові, зокрема сотридники військово-дослідницького агентства DARPA. У часи холодної війни був створений проект Arpanet. Тоді 20 жовтня 1969 році був переданий перший файл на 700 кілометрів. Але все ж у 1991 даний проект заморозили і на світ з’явиться інтернету (Ethernet).
Спочатку інтернет поширювався через телефонні лінії за допомогою модему. Це було тоді зручно, але зараз з жахом згадую той час. Адже якщо хтось розмовляв по телефону, то інтернет небудь був слабким або його взагалі не було. Доводилося годинами чекати, поки мами з подругами наговоряться по стаціонарному телефону. Навіть зараз в мережі поширений мем, де хлопчика запитують скільки він сидить в інтернеті, а він відповідає «іноді тільки п’ять хвилин, моя мама годинами говорить по телефону, іноді навіть і цілий день”.
Однак після цього не було Wi Fi модемів і технологій, як зараз. Зате був Fidonet, який винайшов американець Том Дженнінгс. Це була спеціальна програма, яка встановлювалася і давала доступ до іншого комп’ютера для обміну файлами. Комп’ютери вважалися вузлами (Node) і програма мала певну ієрархію.
Вже в 1990 році вперше з’явилися так звані BBS, або як їх називали в народі – дошки оголошень. Тільки вони мали комерційну мету – надавалися за певні кошти. Звичайно, мали вони й наукове значення, так як з їх допомогою інтернет розвивався. Всі ж такі дошки оголошень не носили ні розважального характеру, ні наукового, а використовувалися для того щоб обмінюватися файлами один з одним і можна було переглядати деякі сайти.
Незабаром з’явилися кабельні мережі, які прийшли на зміну модемів. Їх називали «локальними» і коштували вони дорого. За підключення до послуг, наприклад у Києві, тоді брали сто доларів на місяць. Це не могли собі дозволити ні студенти, ні звичайні люди, а значить, таким видом інтернету користувалися тільки заможні. Вже через десять років з’явився швидкий і не дорогий паркінг, яким зараз користуємося в повсякденному житті. Тоді ж 50 мегабайт, або 100 мегабайт – швидкість була, щось схоже фантастики. Закачування файлів могла тривати як тиждень, і більше і залежала від розміру самого файлу.
Як же влаштований інтернет? Уявімо, що інтернет – це нервова система і вона контролюється мозком. Мозок – це країна США, до якої йде багато мережевих кабелів, пов’язаних між собою і провідних до провайдера. По суті, провайдер не надає інтернет, а бере в когось і, можна сказати, транслює потік своїм клієнтам. Тобто, по суті, схема така: комп’ютер – вузол провайдера – вузол з’єднання – кабель – шлюз з тієї країни, де бере провайдер інтернет – трансатлантичний кабель – США. Для перевірки маршруту можна скористатися командою «traceit»
Але у кожної країни буває і свій окремий інтернет, наприклад в Росії. Він носить назву «Рунет» та всі сайти мають домен .ru. Однак, Росія також з’єднується з іншими країнами за допомогою кабелів, які ідуть в Ізраїль, або в Фінляндію.
При цьому у кожного комп’ютера підключеного пристрою є свій власний IP-адреса, який виглядає приблизно так: 196.134.56.78:27015 – їх ще називають IPV4 або 2001:0 db8:11a3:09d7:1f34:8a2e:07a0:765d – це нове покоління адрес IPV6.
Ось так, влаштований і працює інтернет.