Комп’ютерні ігри нового покоління: головний ворог – депресія

Знищити кораблі супротивника, вижити в ролі солдата на війні, побудувати готель – знайомі мотиви комп’ютерних ігор. А як щодо інших гострих відчуттів, як то втрата віртуальної родини чи інші психологічні травми?
У маленькому приміщенні у декоративному шведському містечку Марифред на захід від Стокгольма Симон Карлсон працює над розробкою комп’ютерної гри. Того, хто в неї буде грати, доведеться “проникнутися” емоційної травмою невеликої сім’ї, в якій батько, даючи задній хід, випадково збив на смерть свого сина. “У мене були депресії і нібито “застряг” на одному місці у власному житті. Як-то мені порадили спробувати якось використовувати свою нудьгу і напади страху, що з цього зробити”, – розповідає Карлсон. “Я хотів би дослідити неврологічні явища, які виникають у людини після пережитої травми. Я дуже зацікавлений в тому, щоб експериментувати з усім спектром повсякденному житті – тобто саме з тим, що не так і часто бачиш в комп’ютерних іграх”, – так він описує свій задум.
Граючи з болем і втратами. Гра Карлсона “Пісня для Вігго” (A Song for Viggo) – це пригодницька історія, під час якої гравець вибирає певні дії і таким чином проживає всю історію, покладену в основу гри. В залежності від того, який крок робить той, хто грає, змінюється і сама історія. Герої гри – це фігури з паперу, які приводяться в рух за допомогою техніки лялькової мультиплікації (stop-motion). “Пісня для Вігго” повільна, темна та сумна. І саме в цьому її сенс.
“Я прагнув створити гру про депресії, страждання і печаль. Мені хочеться показати, що депресії і проблеми не лікуються самі по собі в повсякденному житті, зате проти них треба боротися, – пояснює Карлсон. – Якщо людина зможе осмислити ці проблеми, не буде відчувати себе самотньою у боротьбі з ними і потім почне більше цінувати життя, це було б дійсно чудово”.
“Пісня для Вігго” – приклад нового тренда, коли незалежні розробники комп’ютерних ігор занурюються в складні емоційні обставини. Тобто створюють певну протилежність того, що чимало людей асоціюється з комп’ютерними іграми.
Ближче до реальності. “Можна точно сказати, що ми не збираємося конкурувати з відеогрою “Поклик честі” Call of Duty, – каже Мата Хаґґіс, яка працює в нідерландській компанії SassyBot, що виробляє комп’ютерні ігри. Вона створила гру “фрагменти” (Fragments of Him), в якій гравець допомагає групі людей, які борються з наслідками смерті молодого чоловіка, загиблого в результаті нещасного випадку.
“Це не підходить звичного уявлення, яке люди мають про комп’ютерні ігри. Багато хто відразу думає про зброю, насильство і космічні кораблі”, – продовжує Хаґґіс. “Ми бачимо зараз це новий тренд – ігри, які більше базуються на справжніх переживання. Я думаю, це пов’язано з тим, що інструменти для розвитку ігор доступні для все більшої кількості людей”, – говорить вона.
Однак до повноцінних багатогодинних ігор виростають далеко не всі ідеї. “Проблема в тому, що незалежні виробники ігор часто мають мало фінансових коштів, тобто замість добре створеної гри у них виходять 50-хвилинні експерименти”, – пояснює Симон Карлсон. Йому вдалося накопичити достатньо грошей для своєї “Пісні для Вігго” за допомогою інтернет-сайту Kickstarter – платформи для краудфандингу.
Казка про насильство. На комп’ютерні ігри часто покладають відповідальність за різні соціальні проблеми. Критики вважають, що “стрілялки” (“шутери”), начебто “Заклик честі” (Call of Duty) або “Медалі за відвагу” (Medal of Honor) впливають на молодих людей з вразливою психікою і роблять їх жорстокими в реальному житті. “Навколо відеоігор створюється ця моралистическая паніка, яку часто підхоплюють мас-медіа”, – говорить Майк Ланглоис, автор і психотерапевт з Гарвардської медичної школи. Він не вважає відеоігри злом. Професор навіть використовує їх для своєї роботи, адже ігри створюють середовище, у якій молоді пацієнти відчувають себе затишно.
В іграх від незалежних виробників на кшталт “Пісні для Вігго” він бачить потенційну допомогу для людей, які мають проблеми і прагнуть прийти до згоди зі своїми емоціями. “Ця гра могла б змінити спосіб, за допомогою якого багато людей намагаються впоратися з болем і втратами, – каже Ланглоис. – Вона могла б дуже глибоко вплинути на цих людей і таким чином змінити “хімію” їх емоцій. Я думаю, що чимало людей, які переживають горе або траур, вважатимуть цю гру хорошою”.
Мова йде не про гроші. Незалежні ігри на зразок “Пісні для Вігго” навряд чи завоюють великий шматок ринку комп’ютерних ігор. Але таким людям, як Симон Карлсон, мова йде не про фінансовий успіх. Він вже отримує позитивні відгуки і вважає, що зробив свою роботу не дарма.
“До мене зверталися батьки, які втратили свою дитину, – розповідає розробник. – Два дні тому я отримав відгук від одного чоловіка. Після того, як він дізнався про цей проект, то став набагато більше цінувати своїх дружину і дитину. Це зачіпає моє серце. Це важко зрозуміти, адже я всього лише програміст, який робить фігурки з паперу! Але мене дуже тішить, що моя робота виробляє такий ефект”.
У 2015 році “Пісня для Вігго” повинна вийти у версіях для комп’ютерів, а також мобільних пристроїв з операційними системами Android та iOS.