Корпоративні громадяни, але якої країни?

Коли мова заходить про компанії та їх «громадянство», в повітрі відчувається якийсь рух і трохи тхне лицемірством, пише видання The Economist.
Минулого місяця технологічний гігант Qualcomm з юридичною адресою в США (65% бізнесу якого ведеться в Китаї, більшість доходів за минулий рік зареєстрував у Сінгапурі, а на батьківщині сплачуються досить незначні податки) успішно пролобіював перед Адміністрацією Трампа можливість не допустити свого поглинання іншою компанією на тій підставі, що його незалежність має критичне значення для забезпечення стратегічної переваги США над Китаєм. Претендентом була корпорація Broadcom. Вона зареєстрована на американській біржі, але юридична адреса має в Сінгапурі, де отримує податкові пільги. 2 листопада, за чотири дні до спроби купити Qualcomm, Broadcom повідомила про пристрасне бажання перенести свою юридичну адресу туди, «де земля свободи» (слова з гімну США. — Ред.).
В Європі підприємство Unilever (один зі світових лідерів з виробництва споживчих товарів), яке рік тому називало себе національним надбанням і зажадало від британського уряду допомоги, щоб не допустити небажаного поглинання компанією Kraft Heinz, переносить свій офіс повністю в Нідерланди (зараз у неї їх два: в Лондоні, Роттердамі). В Unilever заявляють, що просто хочуть спростити структуру. Але в той же час активно критикують за Лондон відкритий режим поглинань і тому, можливо, будуть раді сховатися за протекціоністськими голландськими правилами. В Азії китайський інтернет-гігант Alibaba (юридична адреса на Кайманових Островах, головний офіс в Гонконзі, лістинг на Нью-Йоркській біржі) отримав запрошення від уряду Китаю випустити свої цінні папери «вдома», на фондовій біржі Шанхая — пропозиція, від якої неможливо відмовитися.
Можна просто дивитися на ці події як на ще один прояв опортунізму, цинізму або одночасно того й іншого з боку бізнесу. Але фактично спостерігається більш широка тенденція до корпоративного ура-патріотизму. Після багаторічної можливості мати кілька громадянств» (як шпигун з кінофільму, у якого є напханий різними паспортами сейф) компанії вибирають — добровільно або вимушено — якусь одну країну.
Три десятки років, в золоту епоху глобалізації, спостерігалася протилежна тенденція. Фірми не прив’язували свої операції в національній приналежності, намагаючись забезпечити ефективну діяльність або стратегічну перевагу. Таке дроблення корпоративного громадянства» мали принаймні з півдюжини різноманітних проявів.
Наприклад, як часто не збігаються юридичні адреси компаній, адресу їх фактичних офісів та адреси проживання керівників. Коли Аншу Джайн був співголовою Deutsche Bank з 2012-го по 2015-й, часто говорили, що цим німецьким банком керують з Лондона. Металургійний гігант ArcelorMittal зі штаб-квартирою в Люксембурзі має французсько-бельгійсько-індійсько-індонезійське походження, а керує нею родина Міттал, яка живе в Британії. Жан-Паскаль Трикуар, президент Schneider Electric, французької електромашинобудівний фірми з глобальними інтересами, офіційно живе в Гонконзі.
Як платники податків корпорації також можуть реєструватися в будь-якому місці. Компанією Apple керують з Каліфорнії, але отримані за кордоном прибутку вона направляє через Ірландію — місце реєстрації юридичної головних філій. Регулятивним органам також немає потреби перебувати фізично близько до своїх підопічних. HSBC і світовий банк зі штаб-квартирою в Лондоні, отримує доходи з філій, підвідомчих наглядовим органам у Гонконзі. Корпорації створюють інтелектуальну власність за кордоном; іноземні фармакологічні компанії більшість своєї науково-дослідницької діяльності проводять в Америці. Нарешті, є ще останній вимір «громадянства»: це місце лістингу цінних паперів на біржі. Акції десятків китайських інтернет-компаній котируються в Нью-Йорку. У 2011 році італійський будинок моди Prada замість міланської біржі обрав гонконгську.
Таке відмежування від «громадянства» мало потужну логіку. Фірма могла отримати вищу оцінку, розмістивши свої акції на біржі в одній країні, платити менше податків, зареєструвавши юридична адреса своїх філій у другій, і забезпечити кращу якість життя менеджерам вищої ланки в третій. У деяких випадках набір паспортів також давав компаніям можливість заручитися підтримкою декількох держав або проводити такі злиття, які в іншому випадку викликали б обурення націоналістично налаштованих сил. У Renault-Nissan-Mitsubishi цю ідею довели до крайньої форми, перетворившись в альянс компаній з власним корпоративним управлінням, об’єднаних перехресним акціонуванням і частково загальним адмініструванням.
Зараз все ще можна знайти фірми, які прагнуть переступити через обмеження «громадянства». 14 березня страхова компанія Prudential, яка працює в Азії та Америці, заявила про намір відокремити свій європейський підрозділ, залишити собі юридичну адресу в Лондоні, однак більше не працювати під наглядом британських регулюючих органів. Японська телекомунікаційно-технологічна фірма SoftBank заснувала інвестиційний фонд обсягом $100 млрд, який має юридичну адресу в Лондоні, але інвестує головним чином у країни Азії та США. Але в цілому спостерігається тенденція, коли компанії відмовляються від множинного громадянства» з трьох причин.
По-перше, деякі акціонери стверджують, що вони занадто дорогі в утриманні. Гірничодобувна корпорація BHP Billiton з листингами в Сіднеї і Лондоні була змушена спростити свою структуру під тиском акціонерів-активістів. Аналітики нарікають, що альянс, членом якого є Renault, дуже важко піддається оцінці. По-друге, деякі фірми шукають протекції однієї держави, що ми бачимо у випадку з Qualcomm і, мабуть, також Unilever. По-третє, з встановленням більш протекціоністського клімату кожна держава хоче, щоб підприємства більше діяльності переносили на батьківщину. Недавній приклад — нафтова компанія Saudi Aramco, яка повинна була розмістити свої цінні папери на біржах Лондона чи Нью-Йорка, але зараз, найімовірніше, буде виходити з ними тільки на вітчизняний фондовий ринок. Одна з причин — прискорити перетворення Ер-Ріяда на фінансовий центр.
Паспортний контроль
Можливо, закінчення золотої ери корпоративного космополітизму принесе деяким урядам відчуття безпеки. Але це може стати грою з нульовою сумою, в якій кожна країна буде воювати за найбільш ласий шматок одного пирога. Для світових «перевалювальних баз» це погана новина. Коли «громадянство» прив’язується до операцій, менше фірм хочуть розміщувати певні функції окремо від своїх головних офісів.
Найбільшою інтригою залишається питання, на користь компаніям така прив’язка до однієї країні. Потрапивши під опіку Дядечка Сема, Qualcomm, можливо, не буде мати права згортати непотрібні дослідження або переносити робочі місця з Америки. В Нідерландах компанії Unilever може бути зручно і затишно, але голландська чутливість до всього, що пов’язано з оплатою, не завжди буде подобатися. А відчуття більшої захищеності в кінцевому підсумку породжує самозаспокоєння. Можливо, мультинаціональні компанії ще будуть сумувати за тими днями, коли перед ними був відкритий весь світ, а вони самі належали всім і нікому.