Нові дані про розселення сучасної людини

Зараз всім відома традиційна модель «виходу з Африки»: сучасна людина розвинувся в Африці, а потім потрапив на територію Азії і єдиної міграційної хвилею добрався до Австралії приблизно 60 000 років тому.
Однак технологічний прогрес в ДНК-дослідженнях і інші технології ідентифікації скам’янілостей, як і посилення міждисциплінарних методів дослідження, дають підстави переглянути цю історію. Новітні відкриття свідчать: вже більше 60 000 років тому люди багато разів залишали Африку і вступали в зв’язок з іншими гоминидами на території інших регіонів.
Одна з робіт вчених з Інституту людської історії імені Макса Планка в Єні і Гавайського університету в Маноа ґрунтується на результати актуальних досліджень на тему поширення раннього людини за межами Африки і на території Азії і стверджує: традиційні припущення про єдину міграційну хвилю анатомічно сучасних людей, яка вивела людей з Африки приблизно 60 000 років тому, потрібно переглянути і доповнити численними свідченнями.
Опублікований в «Science» аналіз підсумовує різнорідні відкриття, про яких протягом останніх 10 років повідомляли з Азії і які досліджували в умовах технологічного прогресу і міждисциплінарного співробітництва. Вони доводять: homo sapiens дістався до віддалених регіонів азіатського континенту і Океанії значно раніше, ніж досі вважали. Тобто сучасні люди змішувалися з іншими гоминидами, що жили в Азії, а також неандертальцями і денисівською людиною, а це породжує нові питання в еволюційній історії нашого виду.
Автори зіставили чимало нових досліджень, щоб скласти детальну картину поширення сучасної людини за межами Африки і на азійських територіях. Поки що в науці виходили з того, що сучасний чоловік покинув Африку близько 60 000 років тому єдиною міграційною хвилею, проте нові дослідження ідентифікували останки сучасної людини в багатьох регіонах Азії, що значно старше. Наприклад, останки homo sapiens знайдені в багатьох місцях Східного і Центрального Китаю, їх вік – від 70 000 до 120 000 років.
Інші дослідження доводять, що сучасна людина значно раніше, ніж 60 000 років тому, дістався до Австралії та Південно-Східної Азії. І є нові дослідження стверджують: всі сьогоднішні африканські популяції – відгалуження від єдиної африканської, якій близько 60 000 років. Тобто, ймовірно, незначні міграційні хвилі проходили вже 120 000 років тому, але за ними слідувала велика хвиля, приблизно 60 000 років тому, що великою мірою призвела до генетичного змішання всіх сучасних неафриканцев.
А більш ранні генетичні домішки залишили свій слід в геномі сучасної людини. «Перші міграції з Африки, які датовані більш 60 000 років назад, робили, ймовірно, маленькі групи мисливців-збирачів, і принаймні деякі з цих ранніх вилазок залишили сліди в геномі сучасних людських популяцій. Пізніше велика подія – «вихід з Африки» – відбувалося близько 60 000 років тому чи пізніше», – пояснив Міхаель Петраглиа (Michael Petraglia) з Інституту людської історії імені Макса Планка.
Так змішувалися сучасні люди з іншими, більш старими гоминидами? На це питання однозначно відповідають нові генетичні дослідження – «так». Сучасні люди змішувалися не тільки з неандертальцями, але і з нашими нещодавно виявленими родичами – денисовцами, як і з тодішніми ще не ідентифікованими популяціями домодерних гомінідів.
Дослідження показує: всі сьогодні живі неафріканци мають 1-4% неандертальця в своєму геномі. Натомість інша група вважає, що сучасні меланезійці в середньому мають 5% генома денисовської людини. Загалом очевидно, що сучасні люди, неандертальці, денисівці і, можливо, інші групи гомінідів принаймні частково, але жили одночасно і в тих самих регіонах Азії, тому, напевно, мали чимало можливостей взаємодіяти.
Доказів цієї взаємодії стає все більше, тому розповсюдження матеріальної культури – процес більш складний, ніж досі припускали. «За поведінковими схемами ми бачимо, що поширення так званого способу поведінки сучасної людини не відбувалося в простому часово-трансгресивном процесі з заходу на схід. Швидше за екологічні варіації потрібно трактувати в єдності з поведінковими варіаціями між різними популяціями гомінідів в Азії протягом пізнього плейстоцену», – пояснив Крістофер Бае (Christopher Bae) з Гавайського університету в Маноа.
Враховуючи нові відкриття наше розуміння людських міграційних рухів в доісторичному світі залишає чимало відкритих питань. Автори відстоюють розвиток складної моделі людського розповсюдження та проведення нових досліджень у багатьох регіонах Азії, в яких досі не здійснювали дослідних робіт. Тобто, важливо заново проаналізувати матеріали, які були зібрані перед розвитком сучасних аналітичних методів, щоб побачити, що інші свідчення можна з них отримати.
«На щастя, – каже Катерина Доука (Katerina Douka), також з Інституту Макса Планка, – в останні десятиліття в Азії почалося все більше міждисциплінарних дослідницьких програм. Інформація, яку вони нададуть, допоможе закрити наявні прогалини в еволюційних схемах». На думку Бае, це хвилююче час для міждисциплінарних дослідницьких проектів в цілій Азії.