fbpx

Каталог статей

Каталог статей для размещения статей информационного характера

Технології

Що відбувається в мозку під час галюцинацій?

Що робить одних людей більш вразливими до галюцинацій, ніж інших? Вперше відповідь на це питання дав експеримент, здійснений з допомогою мозкового сканера.
Виявилося: у людей, які частіше чують голоси, яких не існує, мозочок менш активний. А саме ця ділянка мозку виконує функцію захисника від помилкового сприйняття. Якщо його працездатність послаблюється, то занадто сильні очікування можуть призвести до виникнення галюцинацій, інформують вчені в журналі «Science».
Під час галюцинацій люди сприймають речі, які існують лише в їх голові. Це стає можливим, тому що їх мозок просто перестає обробляти подразники. Замість цього він інтерпретує і погоджує їх з очікуваннями, що вже присутні в свідомості людини. При галюцинаціях ці процеси протікають без стимуляції сигналу-подразника. Цей «холостий хід» частіше трапляється у людей з психозами або високою температурою, але може бути спровокований у здорових осіб, наприклад, в результаті тривалого позбавлення подразників.
Але чому деякі люди більше схильні до галюцинацій, ніж інші? Невже їх мозок працює інакше? Щоб це з’ясувати, Альберт Поверс (Albert Powers) і його колеги з Єльського університету запросили взяти участь в експерименті чотири різні групи випробуваних: психічно здорових людей, які регулярно чують голоси людей, які чують голоси і страждають від психозів, а також здорових і хворих, які ще ніколи не мали голосових галюцинацій.
Всі учасники дивилися на екран, на якому постійно блимала шахова дошка. Паралельно з цим протягом секунди включали звук – але не завжди: спочатку шахова дошка супроводжувалася звуком, пізніше він ставав тихіший і потім зникав зовсім. Кожен раз, коли випробувані вважали, що чують звук, довелося натиснути на кнопку – чим довше, тим вони були більш певні, що чують звук. Під час досліду вчені записували мозкову активність випробовуваних за допомогою функціональної магнітно-резонансної томографії (фМРТ).
Результат: на початку постійна комбінація шахової дошки і звуку майже у всіх учасників дослідження провокувала так звані рефлекторні галюцинації: люди вірили, що чують звук тоді, коли його не було. Причина: оскільки спочатку обидва стимулу з’являлися разом, мозок привчився до цього і чекав надалі такого поєднання.
«Люди сприймають те, що очікують, а не те, що розповідають нам власні відчуття», – пояснив Поверс. Інакше кажучи: ланцюг обробки інформації в мозку поєднує візуальні стимули з акустичними очікуваннями. Враховуючи те, що гіпотетично шахову дошку супроводжував звук, наш мозок додав його тоді, коли в дійсності нічого не звучало.
Захоплює те, що не всі випробовувані були рівною мірою вразливі до цих рефлекторним галюцинацій. В учасників, які раніше вже чули голоси, такі галюцинації виникали в п’ять разів частіше. Ці суб’єкти дослідження були на 28 % більше впевнені, що звуки насправді були.
Зате здорові випробовувані без передісторії галюцинацій у другій частині розвідки помічали, що акустичний сигнал все частіше відсутній. Тому вони рідше тиснули на кнопку «так» і в цілому були менш впевнені, що чують звук.
Власне це може пояснити, які люди більш уразливі до галюцинацій: зазвичай наш мозок здатний змінити колись сформовані очікування. Він їх постійно перевіряє за допомогою актуального чуттєвого досвіду. Якщо очікування і стимули не підходять один до одного, то очікування підлаштовуються. Але не у людей з психозами або в тих, що схильні до галюцинацій: тут перевірка функціонує гірше. Їх мозок оцінює події у відповідності з вже накопичених очікувань і на чуттєві стимули ззовні звертає мало уваги. «Цей розлад між очікуваннями і чуттєвими стимулами може згодом продукувати галюцинації», – говорить Поверс.
Доказами взаємозв’язку між надстабильными очікуваннями і галюцинаціями вчені вважають і результати сканування мозку: чим частіше і стабільніше піддослідні мали рефлекторні галюцинації, тим менш активним був їх мозочок. Він грає важливу роль при плануванні та координації рухів і змушений постійно узгоджувати інформацію з чуттєвими подразниками ззовні, пояснили вчені. У людей з психозами і людей, схильних до галюцинацій, це узгодження гальмується, а мозочок – менш активний. «Тобто мозочок визначає страж істинного сприйняття», – пояснив Поверс.
Інша ділянка мозку – гіпокамп – також функціонує з відхиленнями, коли люди чують голоси. Зазвичай він погоджує чуттєві подразники з спогадами та отриманим досвідом. Також ця ділянка мозку відіграє важливу роль при перевірці передумов, пояснили вчені. В експерименті активність гіпокампу була тим вище, чим більш невизначеними були піддослідні щодо того, пролунав звук.
Так, розвідка дає цінні свідчення про механізми, які провокують галюцинації і те, що робить деяких людей особливо схильними до них. Поверс і його колеги пояснили, що одного дня ці знання допоможуть завчасно ідентифікувати схильних до таких психічних розладів людей. Одночасно отримання свідоцтва про залучені мозкові регіони можуть допомогти розробити цілеспрямовану терапію проти акустичних галюцинацій.