Нейромедіатор допамін регулює харчову поведінку людини, впливаючи на його центр винагород. Нещодавно вчені з’ясували, як це відбувається.
Згідно з отриманими результатами, перший викид гормону щастя відбувається тоді, коли смачна їжа стосується мови. Другий раз допамін потрапляє в мозок, коли їжа досягає шлунка. Ця реакція також залежить від особистого бажання поїсти, повідомила команда вчених.
Дофамін, відомий як гормон щастя, – важливий нейромедіатор нервової системи. Насамперед важливу роль він відіграє для центру винагород, потрапляючи в кров, наприклад, тоді, коли ми досягаємо мети, до якої прагнули протягом тривалого часу, або коли певне прагнення або безпосередній погляд на нагороду мотивує до певної дії. Так, допамін вступає в дію тоді, коли учень отримує «відмінно» з математики і радіє, а також коли курець прикурює довгоочікувану сигарету.
Також допамін керує потребою в їжі. Але як саме медіатор контролює харчову поведінку людини? Щоб це з’ясувати, вчені на чолі з Марком Титтгемеером з Інституту досліджень обміну речовин імені Макса Планка в Кельні пригостили своїх піддослідних молочним шейком. Поки учасники насолоджувалися напоєм, команда вчених спостерігала за викидом допаміну в їх мозку.
З’ясувалося: перші молекули дофаміну мозок викидав тоді, коли шейк тільки потрапляв на мову випробовуваних. Як тільки напій досягав шлунка, нейромедіатор виділявся вдруге. Так дослідження підтвердили покази попередніх розвідок, повідомив Титтгемеер: «Експерименти на мишах доводили: їх мозок розумів, коли їжа досягає шлунка. Наші дослідження показують, що це стосується і людини».
Крім того, вчені виявили взаємозалежність між індивідуальною потребою і викидом гормону щастя. Так, якщо учасники демонстрували особливо велике бажання випити напій, в їх організмі викидалося більше допаміну – але тільки протягом початкового етапу, коли напій знаходився в ротовій порожнині. Коли ж він досягав шлунка, то, як не дивно, виділялося менше нейромедіатора.
«Отримані дані засвідчують, що наше бажання тісно пов’язано з рівнем дофаміну. Якщо другий викид допаміну – коли їжа вже в шлунку – не наступає, ми можемо їсти далі, поки це не відбудеться», – пояснює співавтор дослідження Гайко Бакес ймовірні наслідки виявленого явища.
В ідеальному варіанті споживання енергії і приймання їжі повинні бути врівноважені. Якщо ж сигнали винагороди не узгоджуються з цим рівновагою, це може привести до появи надмірної ваги та ожиріння, відзначають вчені.
Можна вважати контроль за викидом допаміну вірогідним вирішенням проблеми зайвих кілограмів? «Все, на жаль, не так просто, – констатує Титтгемеер. – Досі неясно, як сигнали організму впливають на наші дії, як, наприклад, на них можна впливати когнітивно – це ще треба дізнатися в процесі подальших досліджень».