“Сто років самотності” Габріеля Гарсіа Маркес

Роман “Сто років самотності” з його численним хвилюючим витіюватим розповіддю складно усвідомити відразу логічно. Габріель Маркес дає дуже докладні деталі найдрібніших подій життя роду Буэндиа протягом століття. У цьому романі люди представляються нам осколками різнокольорового скла. Перед нами проходить життя багатьох, їх народження та смерть. Різноманітні почуття, які може відчувати звичайна людина. І цей клубок людських життів витканий в результаті в одне величезне вселенське полотно. Передаючи свою естафету чергового герою оповідання Буэндиа або Аркадіо.
Ця невловима реальність, яка постійно вислизає від нас у творі і яку можна прийняти лише на ментальному рівні. І потім у свідомості починають вимальовуватися образи і то швидше на рівні підсвідомості. А розуміння і відчуття роману відбувається тільки після того, як він прочитаний. Читачеві не вдасться на кожного героя повісити свій ярлик. Сюжетна лінія просто тоне в найдрібніших деталях, за ними читач вже може побачити незавершеність і недомовленість. І нам складно поставити однозначну оцінку всьому твору.
Якщо сприймати роман Маркеса логічно ви побачите нудьгування і банальщину. Нецікаво і монотонно скажете ви. Інші ж навпаки побачать “на Самоті” спадкоємність поколінь, збори гріхів і чеснот або безцільність свого існування. Деякі знайдуть у романі віру в ніжні почуття між людьми або надію на порятунок. А яке тут порятунок, якщо замкнутий круг?
Тут якраз криється трагедія армії Буэндиа/Аркадіо, вони не хочуть, або не можуть усвідомити себе краплею води в безперервному кругообігу природи. Складно усвідомити себе білкою, яка постійно крутиться в колесі або конем бігає по колу на арені цирку. З цього кола не вдасться вибратися нікому. Маркес показав нам на прикладі своїх героїв, як ми уносимся в небеса і знову повертаємося на грішну землю, ніби дощ, низвергшийся з небес. Немов торішні мертві листи мчимо по весняним протоках і сніжинками втаптываемся в землю. Почуття самотності в цьому величезному світі частий супутник багатьох з нас. І скільки б разів не відроджувалися в наступному Аркадіо або Буэндиа ми знову ж проходимо через усі ранні гріхи і помилки, чесноти і знову вмираємо.
У цьому вирі людських життів можна розглянути і окремої людини. Як у п’ятнадцять він ще може перетворити світ за своїм образом і за своїм бажанням. Через пару років він все ще вірить, що можна змінити цю реальність. А вже в двадцять п’ять років з’являються сумніви, що може щось залежати від нас. У тридцять просто займається якоюсь справою, глибоко загрузли в побут. У п’ятдесят багато вже втрачають не тільки віри, але і сподівання. Всі потопають в потоці в’язкої рутини і перестають бачити свою зомбування у всіх діях, почуттях і прагненнях. Тут і міститься вся трагічність захворювання під назвою самотність всіх Буэндиа і Аркадіо.
Місто Макондо вельми умовний. Він лише прив’язує людський калейдоскоп до місця. Вік тут теж умовний. Його можна замінити і століттями і, навіть, цілими епохами. І нічогісінько не зміниться. І характери героїв автора схематичні. В них можна побачити почуттів і глибини емоцій. Роман нагадує собою якийсь сон, який ми, прокинувшись, пам’ятаємо не чітко, розірвано. Тому і не можемо усвідомити правильно. Але і цей сон нам здається дивним, прекрасним і незвичайним.
Габріель Гарсіа Маркес — колумбійський письменник, лауреат Нобелівської премії з літератури 1982 року. Представителяет літературний напрям – «магічний реалізм». Книгу можна знайти на сайті КнигаNet. Там же можна і скачати її з адресою “Сто років самотності”