Орбіта транспортного буму

Почалася пропагандистська демонстрація і словесна боротьба за почесний титул винахідника авто. В цьому були зацікавлені не тільки окремі особи, а й держави. Дехто з них був близький до істини, але науково-технічний світ не визнав їх. Про кілька таких авторів потрібно сказати окремо, оскільки, хоча вони і залишалися в тіні, їх внесок в удосконалення автомобіля вагомий.
Так, на орбіту транспортного буму неждано – негадано вийшов Зігфрід Маркус. Він був чиновником, до інженерної справи мав побічне відношення. Але честолюбство не так його, як державне, взяло на деякий час гору над здоровим глуздом. Чого це раптом така імперія, як Австро-Угорщина, не має свого творця?! І правителі знайшли зачіпку: Маркус саме винайшла кінна візок. Зацікавлені особи створили навколо неї міф, нібито саморушний конструкція готова до випробувань. Правда, друга спроба чиновника була вдалою: 1887 року він сконструював візок, яка так-сяк пересувався. Ще один чиновник, тепер вже американець Джордж Селден, на відміну від Маркуса з більшою настирливістю і затятістю доводив своє право на першовідкривача. Працюючи у нотаріальній конторі, а отже, добре знаючи закони, 1879 року він подав патентне заяву, в якій кваліфіковано і виклав свої пропозиції. Прочитаєш її — перед тобою даний технічне відкриття! Отже, коли в СІІІА почали випускати автомобілі, він подав позов проти фабрикантів. Після цього кілька підприємств зав’язали з автором довгу неприємну тяганину аж до 1910 року. А тим часом суд вимагав, щоб Селден виготовив одну машину за своїм проектом. І він пішов на ризик. І на щастя собі, судовим засідателям і його суперникам авто запрацювало і рушило. Тим не менш вдалося переконати суддів, що машина Селдена — це лише візок з моторним передком. На роль першовідкривачів претендували і французи.. Вони навіть у наш час оголосили 1984 рік «французьким роком автомобіля». Хоча офіційно сторіччя першого авто зазначили в 1986 році. Чим обґрунтовувалися таке рішення в Парижі? Справа в тому, що математик Едуард Дебутвиль разом з механіком Л. Маленденом подали заявку зі схемою саморушного апарату. Проте, як з’ясувалося згодом, в жодних джерелах, не кажучи про науково-популярних французьких виданнях, нічого про це не згадується.
І ось тепер ми впритул підійшли до справжнім автомобільним королям, знаменитого дуету німців Готліба Дай-Млера і Карла Бенца, які працювали розрізнено, але в один і той же час – перший в Мангеймі, другий – в передмісті Штутгарта. Забігаючи наперед, скажемо: за життя вони так і не познайомилися, і лише в двадцятих роках XX століття дві автомобільні фірми злилися в єдину промислову компанію « Даймлер-Бенц». Хто б міг подумати, що напівсирота Карл, учень технікуму, який змушений був заробляти на життя фотографією і ремонтом годинників, 1886 року отримає патент на екіпаж з газовим двигуном, а до цього складе механічний триколісний екіпаж, який працював на бензині. Свій двигун він з’єднав з передачею з колесами, робочу суміш запалював з допомогою іскри від магнето. І що найголовніше — на своєму автомобілі робив пробні виїзди навіть за місто при швидкості до 18 кілометрів на годину. Бенц спочатку будував триколісні самохідні візки. З однією з таких конструкцій за життя Карла сталася цікава пригода. Його дружина Берта з двома синами вирішили продемонструвати на людях самокатку. Вони здійснили 180-кілометровий автопробіг. Чого тільки не довелося випробувати в дорозі! Стерлися гальма – Берта придбала у шевця шматок шкіри і наклала на колодку; розтягнулася приводний ланцюг – вкоротила його, трубочку подачі пального прочищала звичайною шпилькою… Одним словом, поморочилась в дорозі, зате таку рекламу створила машині, Карлу заздрили інші винахідники Європи.
Не обійшовся без допомоги дружини і Готліб Даймлер. Це було в той час, коли він конструював другий самохідний апарат (перший – двоколісний – представляв собою моторний велосипед). У свій час він подарував дружині кінний фаетон. Вона повернула йому з прозорим натяком на те, щоб чоловік переробив його в самохідний. І Даймлер прийшов в захоплення новою роботою. Незабаром вийшов справжній автомобіль. Єдине, що залишилося від фаетона,- трубка-кронштейн для батога. Недоброзичливі художники відразу ж використали цю деталь: з’явилися карикатури, на які було зображення механіка, який поганяє коней, так як бензиновий двигун заклинило. Ще навесні 1885 року Даймлер отримав патент на чотиритактний двигун потужністю 1,5 кінської сили з повітряним охолодженням. А вже наступного року змонтував свою конструкцію. Спочатку двигун було безпосередньо пов’язано з допомогою ременя, але це ускладнювало запуск. Потім він приладнав до ременя спеціальний натяжний ролик. Завдяки цьому автомобіль можна було запускати тоді, коли він стоїть, отже, з’явилася можливість роботи двигуна на холостих обертах. Щоб зрушити з місця, водій переміщував ролик, пас натаскував, і колеса починали крутити.
Складні інженерні технічні рішення Бенцу і Даймлеру вдалося вирішити успішно. А ось штучні бар’єри на шляху до масового виробництва дітища майбутньої автомобілізації їм були не до снаги. Перепоною стали самі ж співвітчизники. Вони не звикли до такого транспорту, їм лякав гуркіт, запах спрацьованих газів і т. п. Доходило до смішного: наприклад, Даймлер вдавався до хитрощів, проводив пробні виїзди вночі. А якщо і проїжджав вільно вулицями міста, то перед цим він повинен був попередити поліцію про маршруті, години прогулянки на колесах.
Джерело – Розвивайся та знай і Твоє завдання