Вибираємо трансмісію на свій смак.

Дуже часто звучить питання: “Яку трансмісію вибрати?” А, власне, що означає «яку»?
Будь-який тип КПП має свої переваги і свої недоліки. І потім – питання не тільки в комфорті й зручності експлуатації, але і властивість натури водія – його умінні, майстерності, нарешті звички. Так що питання треба ставити – «не якась краще», а «які трансмісії чим хороші і чим не дуже». Ось, мабуть, так правильніше буде.
Отже, почнемо з класики. Механічне (ручне) КПП. Буває декількох типів (ступенів, або передач)(autoforever.ru): реліктовий 3-х ступінчаста, звичайна 4-х ступінчаста, більш прогресивна і популярна – 5-ти ступенева, спортивна 6-ти ступінчаста, і… начебто всі. Втім, Є і 8-ми ступенева коробка, але така на легкові автомобілі не встановлюється…
3-х ступка стояла на крейсерах радянського автопрому – 21-й красуні «Волзі» і М20 «Перемозі». На обох машинах КПП розміщувалася на рульовій колонці, в дусі американських автомобілів. Ну чого приховувати, взагалі багато чого було запозичено з західних зразків. Але КПП на кермі було в ті роки все ж таки є дивиною для нас. Звиклі до класичного компонування, водії «Волг» і «Перемог» освоїли нововведення не відразу, і ще довгий час машинально тягнули праву руку вниз у пошуках рукоятки… Але, освоївши, оцінили і перевага нового варіанту – важіль перемикання передач на кермі був дійсно зручний. Потім, вже в 70-е, багато умільці на догоду моді і технічної революції ставили на свої «крейсера» 4-х ступінчаста «жигулівські» коробки на звичайне місце посередині, для чого виробляли низку монтажно-слюсарних операцій – кустарним способом, так і за допомогою нечисленних сервісних станцій(auto-hobby.ru). З’явилися ж 24-е «Волги» вже на заводі оснащувалися 4-х ступкою на законній штатному місці.
4-х ступкою були (та й досі) оснащені практично всі наші вітчизняні автомобілі. Принаймні, до недавніх пір. На стареньких «Жигулях», 24-х «Волгах», і «Москвичах», починаючи з 401-го по 2140-й, а також горезвісних «Запорожцях» чотири передачі – межа технічної потужності. Трохи пізніше на тих же моделях стали встановлюватися і 5-ти ступінчаста КП, значно экономившие паливо своїм власникам за рахунок п’ятої, швидкісної передачі, якої, до речі, досі явно не вистачало навіть для несильних вітчизняних двигунів. На Заході ж про 4-х ступку забули вже давно, 5-ти ступенева КПП була звичайним явищем в базових комплектаціях автомобілів…
Потім на імпортних автомобілях (і тільки на них) стали з’являтися перші автоматичні трансмісії.
АКПП різного типу. В основному – проста з 4-ма режимами: P – паркінг, N – нейтралка, R – задня, D – драйв або їзда. На більш дорогих версіях крім цих параметрів, є ще «М +» і «М –» – ручний режим перемикання передач, який ще називають «тип-тронік»… Для позашляховиків були придумані ще режими «1», «2» і «3» (перемикатися не вище 1-ої, 2-ої і 3-їй передачі) для їзди по горах, горбах, жиже… У сучасних автоматів є ще два режиму: «Спорт» (коробка починає крутити мотор нещадно, не шкодуючи палива) і «Зимовий» (теж крутить мотор трохи більше звичайного і не відключає двигун від коліс – для кращого зчеплення з дорогою).
Для недосвідченого водія, який купив стареньку іномарку з автоматом, це було і гордістю, і предметом заздрості, і… великим гемороєм. Бо автомати мали властивість «кочевряжиться» і ламатися. І ламатися частіше звичайних механічних КПП. Крім того, буксирувати машину з несправним АКП було не більше 50 км, бо тоді накривався взагалі вся система… А це означало досить дорогий ремонт (не менше 1000 доларів), довге очікування комплектуючих (в ті роки не було ще мережі фірмових сервісів і все виконувалося на замовлення і досить довго), і нешвидкий ремонт (який, до речі, не давав залізної гарантії якості через, знову-таки, відсутність кваліфікованого технічного обслуговування). Однак НТР на місці не стояла, і з часом автоматичні коробки стали цілком надійні і довговічні. Тепер водії не остерігаються, як перш, виїжджати на далекі відстані. А зовсім недавно компанія BMW створила коробку-автомат, з якою машина споживає бензину менше, ніж з механікою. Скоро, напевно, всі автомати стануть такими.
З точки зору зручності «механіка» звичайно, програє «автомату», особливо в міських умовах. Коли всі пересування зводиться до «тыр-пыр» (газ-гальмо-нейтралка) і в такий постійної послідовності пече зчеплення, значно витрачається бензин, так і права рука на руків’ї і ліва нога на педалі зчеплення порядком втомлюються… АКП ж в пробках чудовий. Немає потреби ставити важіль у положення N – тримай собі ногу на гальмі і при повільному пересуванні лише злегка відпускай педаль. Дуже зручно, особливо коли звикнеш. А щоб звикнути, знавці радять новачкам прибирати ліву ногу куди-небудь… подалі, хоч під крісло або попу. Щоб машинально не натиснути зі всієї дурі нею на гальма, прийнявши його за зчеплення, а іншою ногою на газ, прийнявши за гальмо. Це небезпечно, бо коробка може накритися мідним тазом. І якщо дуже непросто пересідати з «механіки» на «автомат», але практично неможливо пересісти з «автомата» на «механіку». До комфорту звикаєш швидко.
На заміській трасі зовсім інша справа – особливо на порожній і рівній дорозі. Вмикаючи п’яту, чешешь собі на максимумі можливостей. З автоматом – і того простіше – перемикає всі режими самостійно, плавно, еластично. Кайф!
Правда, прихильників і МКПП і АКПП сьогодні приблизно порівну. На механіці їздять або закоренілі консерватори, або «бюджетники»(autoforever.ru), тобто автолюбителі з низьким доходом. «Автомат» віддають перевагу більш молоді, прогресивні і відносно заможні люди. Водії старої закалки вважають машини, оснащені «автоматом» пустощами, піжонством і виключно жіночими. Водії «автоматизованих апаратів» насміхаються над «механіками» і ні за які пряники не згодні пересісти на допотопну за їх словами, «механіку».
Є ще один звір, який прийшов у цивільний автопром зі світу спорту – коробка-робот. За своєю будовою – це механіка, а управління – автомат. Іншими словами можна сказати так: це механіка, в якій передачі перемикає робот (електроніка). Манера їзди та ж, що і на автоматі, а витрата палива менше, ніж на механіці. Сама коробка важить менше, ніж класичний «автомат» і, природно, менше коштує, але не завжди. Наприклад, на машинах преміум-класу (Ауді, Інфініті) робот коштує дорого, т. к. вміє перемикати передачі моментально, за соті частки секунди. Простий здешевлений робот (Тойота, Опель, Альфа Ромео, Пежо) цього не вміє і витрачає на перехід від 1 до 2 секунд. У «роботів», як і у «автоматів» теж є функція ручного перемикання передач і оформлено всі, як на автоматі. Звертатися з нею зручно, потрібно тільки, для більшого комфорту пересування, знімати ногу з педалі газу під час перемикання передач. Якщо продовжувати тиснути на неї, то машина спершу клює носом, а потім сіпається вперед – не приємно.
І останній вид трансмісії – варіатор. Їх ставлять в основному на скутери (моторолери) та на кросовери (паркетники для траси, наприклад, Ніссан Мурано і Кашкай). Стоять варіатори і на Джипі Компас і на Додж Калібр. Принцип роботи їх проста до ідіотизму – грубо кажучи, два циліндра з змінним діаметром, на які накинуто ремінь. Один циліндр пов’язаний з мотором, інший – з колесами. Розгін на варіаторі відбувається абсолютно плавно: мотор бере обороти і тримає їх, а циліндри, змінюючи діаметр, змушують колеса крутитися швидше і швидше. Передач, як таких, тут немає, але функція ручного перемикання «передач» є, точніше буває. Просто передачі тут умовні і створені спеціально для «ручного режиму» (фіксовані діаметри циліндрів). За відчуттями, це – той же автомат чи робот «преміум-класу», але абсолютно плавний.
Вибираємо трансмісію