Живе і мертве

Мене останнім часом стали досить часто просити прокоментувати або оцінити з точки зору творчих переваг той чи інший твір, картину, художника тощо.
Я, зі свого боку, йду, по мірі сил, від оцінки праці моїх колег по цеху, оскільки кожен, хто витрачає життя на чисте творчість, на отримання істини, прагнучи до ідеалу, гідний пошани, і я не вважаю себе в праві коментувати їхню працю.
Когось лаяти або хвалити, ні, слуга покірний. Вони самі собі ціну знають, чого зайвий раз нариватися.
Що до мене, то я поділюся тим, що сам вмію і бачу.
При контакті з живописом, з картинами для себе розрізняю і визначаю головне, це твір живе чи мертве, пульсує в ньому жива «кров» натхнення і таланту автора, вчинив цей образ, чи ні.
Мені можуть заперечити, для одного глядача твір мертво, для іншого жваво і навпаки.
Ні, живе, це живе, а мертве це мертве! Та, хто говорить на життя, це смерть, скоріше сам живий покійник, або, ще не розібрався.
Прикладів можна навести дуже багато в різні історичні епохи: це і прихід імпресіоністів, наші передвижники, нонконформісти і т. д., іншими словами закінчення застою і наростання життя.
Людство більший час свого життя духовно мертве. І, час від часу, приходять художники, в самому широкому сенсі слова, щоб інші люди ожили. Потім все знову затягується «бурої тіною», до нового здійснення, до появи нового «Прометеев», здійснюють план Бога щодо нас смертних.
Місія справжніх художників піднесена і благородна, за життя, як правило, ніяких благ, крім лайки, нерозуміння і цькування.
Майстрам на це давно наплювати!
Зараз з’явилося безліч самодіяльних художників, поетів і письменників.
Це говорить про духовний голод суспільства, з яким не справляються ні ЗМІ, ні «професіонали» радянського часу, ні, образ шістдесятників, ні концептуалісти, ні шоу різних країн щеплених на нашій землі.
Про великої вітчизняної і зарубіжної класики поки немає, вона незатребувана, це майбутнє.
Всіх «новітніх геніїв» пригрів Інтернет, у кого він є. Але закон один для всіх, будь то реальне життя чи віртуальна, якщо ти творчо і професійно слабкий, справа твоє «тютюн», нахабство тут не допоможе.
Цих хлопців я оцінювати не можу, нехай не ображаються. Їм самим, і тільки самим, необхідно розібратися в собі і в своїй роботі, навчається порівнювати і розуміти.
Час все поставить на своє місце, але буде шкода, якщо стільки років витрачено «псу під хвіст»!
Намагатися зрозуміти велич іншого майстра, піти в учні, щоб потім подолати поставлену планку творчості, ось це я розумію, справа.
Нинішня тенденція незрілих авторів слідувати, просто копіювати комп’ютерну графіку викликає співчуття і жалість. По-моєму, це новомодна хвороба, народжена технічною революцією» і тільки.
Але, вірю, пройшовши цей мертвий шлях, творчої захочеться більшого, а саме життя живої, у всіх її проявах, особливо у творчості.
Дивіться! Нині світ, як ніби покропили мертвою водою, таке враження складається сьогодні.
Але не страшно, це, як в російських казках, спочатку мертвою водою, для здобуття плоті, потім живий, і світ продовжується.
По-моєму, відбувається набуття духовної плоті для творчості і нових втілень. Казка воістину стає бувальщиною!
Але, що робити художнику, якщо він пройшов цей шлях, і для нього відкрита життя жива, він бачить і виражає її через свою творчість, а навколо «зомбі» нерозуміючі.
Ось такий братці його хрест! Так, що якщо не розумієте, то краще помовчіть, прийде час і ви відновите від праць його.
Сьогодні багато картини схожі на добре прибраний, прикрашений і розфарбований труп, готовий до поховання. Все закінчено до останнього кроку, все передбачувано.
У живій же картині передбачуваного не може бути, адже і в житті не знаєш, що буде за мить.
Так в справжньому мистецтві не можна говорити про закінчену і доконаним, але тільки
можливо відчути політ творчого генія автора робить твір не доступним часу! І це на всі часи!
Життя завжди індивідуальна, смерть ж, безлика, але масштабна. Саме на масштабності смерті базується нинішня масова «культура», та інша їй така чехарда.
Треба розуміти, що життя на картині, не є життя навколо нас, але життя найкраща, по індивідуальним думку автора. Хочете, вірте, хочете, ні.
Хочу сказати, ось ще про що. Древні греки говорили, «коли ми були біднішими фарбами, ми були багатшими мистецтвом». По-моєму, і це на всі часи!
Нині, коли «надбудова» у вигляді незліченної кількості художніх матеріалів, екранів, мерехтливих на всі лади, кіно і фото, обіцяють легке споживання, здається, поховала під собою останні паростки людського індивідуалізму, художнику на противагу просто необхідно обмежувати себе у всьому, крім творчості. Це єдиний шлях до досконалості, до збереження власної неповторної особистості.
Своє слово можна сказати, працюючи на ідеал, майже не помічаючи при цьому себе, перемішуючи на панелі не фарби, а саму природу речей і явищ, створюючи свій неповторний світ, стаючи соратником Бога!
Кажуть, йому знадобився лише один матеріал для створення світу!
Нинішній час екранних, гламурних «академій», тільки пута на ногах художника, якщо він це помічає.
І, останнє, до глядачів. Всім настійно рекомендую ходити в музеї і на виставки, а також в майстерні художників, де на власні очі створюються нові світи повні життя і надії, на які не гріх і поглянути.
Художник – архітектор Андрій Киргизів, член ТСХР, автор течії “Новий романтизм”, автор герба і прапора району “Арбат” в Москві.
Сайт: