Чому на Каталог так мало статей про російських фільмах і серіалах

Все просто: про них нецікаво писати. І причин одразу кілька.
Ми дуже любимо розповідати про кіно. Буквально кожен день на Каталог виходить як мінімум одна стаття, присвячена фільмів чи серіалів. Але іноді читачі запитують, чому серед гучних прем’єр і тематичних добірок так мало вітчизняних картин.
Це дійсно так. Але тут немає якогось антиросійської змови або підступи держдепу. І справа зовсім не в тому, що ми не любимо російське кіно.
Ми просто любимо хороше кіно — незалежно від країни виробництва.
Ми намагаємося вибирати все яскраве, захоплююче і цікаве. Але на жаль, на сьогоднішній день фільми російського виробництва занадто часто виявляються слабкіше аналогів з інших країн і залучають тільки рідною мовою. А за умови хорошого дубляжу зникає і це перевага. Вітчизняні ж виробники продовжують наступати на одні й ті ж граблі, і тому наше кіно найчастіше виявляється не надто цікавим.
Наш відповідь Голівуду
Одна з основних проблем російського кінематографа полягає в тому, що автори дуже часто намагаються наслідувати західним колегам і беруться за чужі теми або замахуються на масштаби, які не можуть потягнути. Одного разу дотепно сказав Сергій Шнуров.
Цей нескінченний «відповідь Голівуду» позбавляє російські фільми самобутності, яка є у французької, китайської чи навіть індійського кінематографа. Вітчизняні картини намагаються наслідувати американським, але із-за меншого досвіду та бюджетів виходить блідо.
Адже фільм «Тяжіння» сам по собі начебто і непоганий, і навіть спецефекти у ньому виглядають гідно. Але це чергова варіація на стандартну тему вторгнення інопланетян, і ставка у чому зроблено саме на візуальний ряд. А якщо заглянути в світове кіно, можна знайти безліч фільмів з більш цікавим сюжетом. Починаючи з чисто геройського «Дня незалежності» і закінчуючи дуже неоднозначним «Район номер 9», де прибульці залишилися на Землі і оселилися в гетто.
І залишається тільки гадати: чи випадково «Тяжіння» вийшла через кілька місяців після «Прибуття» Дені Вільньова — складного фільму про пошуках спільної мови з інопланетянами.
Точно так само фільм «Мільярд», з-за якого відсунули прем’єру останніх «Месників», навіть при великих вкладеннях програє дотепною історії з «11 друзів Оушена» — і візуально, і за сценарієм. Тим більше що і на Заході ця тема вже застаріла і «жіночий» спін-офф «8 подруг Оушена» пройшов без особливого захоплення.
Прикладів багато: вітчизняна «Нічна зміна» явно посилається на «Супер Майка», «Прибулець» копіює «Марсіанина». Зрозуміло, в таких випадках цікавіше розповідати про оригіналі.
Цю тенденцію неважко помітити навіть по заголовках і реклами: серіал «Мертве озеро» оголошують «російським „Твін Пиксом“», а фільм «Т-34» рекламують як «„Форсаж“ на танках». Тобто ще при випуску автори змушують глядача порівнювати їх з іноземними аналогами. На жаль, найчастіше це порівняння не на користь вітчизняних робіт.
Але не варто думати, що справа лише у величезних голлівудських бюджетах. Наприклад, у 2018 році вийшов аргентинський хоррор «Заціпенілі від страху», що виявився настільки страшним і цікавим, що його вже хочуть перезняти в США. А вкладення в цю картину за світовими мірками буквально копійчані.
Але дивним чином у Росії хороші ужастики не виходять. І причина все в тому ж бажання слідувати за Заходом. Фільм «Світанок» здається досить вдалим, але він знову звертається до теми класичних «Коматозников» і використовує прийоми з фільмів Джеймса Вана, хіба що в обстановці радянського НДІ. І тому знову втрачається на тлі попередників.
І навіть не доводиться говорити про таких дивних спроби зайти на територію коміксів, як провальний фільм «Захисники», в якому використовували буквально всі кліше жанру, але зі слабким сюжетом і графікою.
Нескінченні повтори
Найчастіше виробники російського кіно діють як дуже недалекоглядні маркетологи якщо якась тема подобається публіці, про неї починають знімати фільми один за іншим, поки всім не набридне. У результаті ті, хто не дуже уважно стежить за прокатом, можуть навіть заплутатися — вони дивилися фільм, або вже з’явився новий такий же.
У квітні 2018 року на екрани вийшов російський фільм «Танки» про пробіг Т-34 перед початком Другої Світової війни. У жовтні з’явився «Незламний» про битві на танках у 1942-м. А ще через кілька місяців — «Т-34», знову про війну з фашистами і танках.
Дивитися три картини на одну тему в рік — це нудно. Тим більше що саму трагедію нерівного бою з танками показали ще в 2016 році у фільмі «28 панфіловців».
І точно так само можна згадати фільми про спорт: «Лід», «Тренер», «Рух вгору». Фільми про космос: «Салют», «Час перших». Варіації на тему творів Гоголя: «Гоголь. Початок», «Вій». І багато іншого.
І плюс до цього нескінченні франшизи. Серед скептиків побутує думка, що всі фільми кіновсесвіту Marvel однакові. Але не варто забувати, що в новорічні свята 2019 року більшу частину російського прокату віддали сьомий частини «Ялинок» та дев’ятої частини пригод трьох богатирів.
Те ж стосується акторів. Розповідати про нових цікавих артистів дійсно приємно. Але у великі вітчизняні блокбастери воліють брати вже відомих глядачеві зірок.
Таким чином, вибір акторів у всіх великих релізах дуже невеликий: Данило Козловський («Духless», «Легенда № 17», «Екіпаж», «Вікінг», «Матильда», «Тренер», «На районі»), Олександр Петров («Поліцейський з Рубльовки», «Тяжіння», «Гоголь», «Лід», «Ѕпарта», «Дзвоніть Дікапріо!», «Т-34»), Володимир Машков («Батьківщина», «Екіпаж», «Дуелянт», «Рух вгору», «Мільярд»). Одні і ті ж особи постійно миготять на екрані, і це дуже швидко набридає одноманітність.
Розлога журавлина
Не секрет, що західні картини часто рясніють стереотипами про росіян, а також безліччю фактичних помилок щодо історії країни і характерів людей. Досить згадати злісного боксера Івана Драго з «Роккі-4» або космонавта Лева Андропова з «Армагеддону», який носить вушанку навіть на орбітальній станції.
«Стиляги»
Здавалося б, російські фільми повинні уникати подібних недоліків, адже у авторів є всі документи і матеріали, жива натура, а іноді й можливість зустрітися з учасниками реальних подій, про яких знімають кіно.
Однак вітчизняні картини часто виявляються наповнені тієї ж журавлиною, що й іноземні.
Гучні «Стиляги» показали епоху 1950-х неприродно яскравою: такі костюми в ті часи ніхто просто не зміг би носити. При цьому в саундтреці звучить музика 1980-х. Мало того, саме слово «стиляги» в реальності було саркастичним і образливим, а учасники субкультури називали себе просто «чувак» (розшифровується як «людина, яка поважає велику американську культуру»).
Після виходу «Руху вгору» вдови баскетболістів навіть подавали Вдови баскетболістів подали в суд на студію Михалкова через фільму «Рух вгору» до суду на творців картини, звинувачуючи їх в спотворенні історії. Та й без цього позову стереотипи надто кидаються в очі: підступи КДБ, кліше про радянське життя, неприродні кольори і багато іншого.
«Рух вгору»
При цьому американці і британці випускають серіал «Чорнобиль», в якому хоч і схиляються до стереотипів про партійних діячів, але дивно жваво відновлюють побут 1980-х і точно розповідають про події. І знову виникає питання: якщо навіть у питаннях власного минулого довіряти великим російським фільмам не можна, то навіщо їх радити комусь?
Поки що найбільш цікаві вітчизняні картини — авторські роботи молодих режисерів. Їх надто мало, і вони проходять дуже непомітно для масового глядача. А тому розповідати про американських блокбастерах або самобутніх картинах різних країн поки набагато цікавіше, так і читачі більше цікавляться цими темами.
Залишається лише щиро сподіватися, що в майбутньому ситуація зміниться і вітчизняному кіно можна буде присвячувати все більше статей. Адже колись саме російський кінематограф був попереду всієї планети, а іноземні майстри навчалися у Сергія Ейзенштейна і Андрія Тарковського.
Читайте також
??????
10 індійських фільмів, гідних Голлівуду
20 кращих корейських фільмів, які варто подивитися
50 кращих фільмів усіх часів за версією кіножурналу Empire
7 молодих російських кінорежисерів, які заслуговують уваги
Що не так з російським кінопрокатом