Фільм у подарунок: «Бобро поржалувати або В гості до штям»

Назва фільму
Бобро Поржалувати
Оригінальна назва
Bienvenue chez les ch’tis
Кому можна подарувати
лінгвістам,
гумористам,
мандрівникам,
любителям комедій
На які свята
без приводу,
річниця відносин,
День народження,
перед поїздкою,
День рідної мови,
День гумору
Навіть ті з нас, хто жодного разу не бував в Естонії Москві твердо знають, що «гарячі естонські хлопці» кажуть мммедленно і злегка растяяягивают слова, а москвичі вічно кудись поспішають і презирливо «акають». Тільки ледачий не потішається над гортанним українським «г» і не намагається імітувати кавказький акцент. Звичайно, можна із захопленням ображатися на це і бачити в цих фактах виключно применшення власної значущості і державності, а можна ставитися з гумором, не забуваючи, що подібне відбувається по всьому світу. Не вірите? А даремно! Англійці підсміюються над шотландцями з-за їх невиразного акценту, а ті в свою чергу не можуть зрозуміти жителів Глазго – шотландського, між іншим, міста! Помітно відрізняються діалекти в різних частинах Німеччини, так і в прекрасній Франції та ж картина. І якщо Ви все ще не вірите в це, то саме час відправитися в кіно і подивитися чудовий французький фільм «Бобро поржалувати».
Знятий цей фільм в 2007 році, під французький кінопрокат вийшов в лютому 2008 і відразу став найпомітнішою комедією останніх років. Складно з упевненістю сказати, в чому секрет його успіху, адже сюжет ніяк не можна назвати особливо оригінальним. Службовець на пошті Філіп Абрамс (його грає Кад Мерад) щиро мріє про зміну місця роботи. Ні, все, загалом-то, непогано: південь, пристойний місто, гарна квартира, налагоджений і комфортний побут, улюблена сім’я (дружина і син), друзі… Та тільки ось дружина Філіпа, майже постійно депрессирующая дама, весь час тільки й говорить, як чудово було б, якби чоловік був начальником не в якомусь прованському містечку, а на Лазурному березі. Заради коханої (і власного сімейного щастя), Абрамс готовий на все. Шкода, що начальство його рішучості не оцінила, і у відповідь на спробу зшахраювати для жаданого перекладу засилає його «в Сибір». В місцевий такий варіант Сибіру: на північ Франції, майже на кордоні з Бельгією, де ведмеді, балалайки, вушанки і горілка стигне в склянках. Ой, вибачте, забулася… В містечко Берг, де цілий дощ і холод, жахливі, грубі шахтарі безпробудно п’ють і б’ються, а говорять на такому страшному говіркою, що пристойному службовцю їх і не зрозуміти-то зовсім. Філіп обіймає і цілує дружину, присікає спроби відправитися з ним (слааабые такі спроби) і відправляється в шлях, заздалегідь начепивши пуховик. Звичайно ж глядач відразу розуміє, що все виявиться не настільки жахливо, як нам обіцяють, хоча зрозуміти цих сіверян спочатку буде дуже непросто.
Саме із-за особливостей мови, на якому говорять нові співробітники Філіпа Абрамса, в український прокат фільм виходить тільки зараз. У своєрідності цієї мови і забавному нерозумінні півдня діалекту і полягає половина гумору картини. Зрозуміло, вистачає й інших колізій, не «зав’язаних» на мовні тонкощі. Наприклад, «антиалкогольна кампанія», розгорнута Філіпом для порятунку Антуана Баеля, листоноші (і за сумісництвом натхненного дзвонаря містечка), який став його найкращим другом. До речі, зіграв його Дані Бун написав сценарій фільму став режисером. Або дивне, просто дивне явище в Берг дружини Абрамса. Але головна родзинка – це, звісно ж саме північне наріччя. Тут потрібно покаятися: перший раз цей чарівний фільм я подивилася в самому що ні на є піратському варіанті. Не треба тільки відразу здавати мене у відповідні органи: я неодмінно піду на нього в кіно, обов’язково куплю диск, а сам показ, на який мене покликали друзі, був ну ніяк не комерційним. Так от, у тій версії фільму невідомий мені перекладач проробив колосальну роботу: він не просто зробив переклад (моя кузина, яка вивчала французьку мову, каже, що дуже якісний), але зумів максимально близько до оригіналу, передати своєрідність цього діалекту. Фільм йшов з субтитрами, і іноді його доводилося зупиняти, щоб отсмеяться і не втратити при цьому нитку оповіді. Завдяки відсутності закадрового голосу перекладача, я змогла повною мірою насолодитися непередаваними інтонаціями акторів і смішний, не то шепелявящей, не то пришептывающей промовою. Цю народність і її діалект перекладач називав шти, що теж максимально відповідає справжньому вимові. А потім, розшукуючи інформацію про так сподобалася мені комедії в Інтернеті, я натрапила на пояснення, що слівцем «шті» французи зневажливо називають той невеликий і холодний регіон країни і всіх, хто живе там. Більш того, це така собі місцева помісь «Бобруйська» (як інтернет-мема) і «Тмутороканя», куди привітні французи-південці в засмучених почуттях посилають своїх співрозмовників. Ну, тепер зрозуміло, звідки взялося ще одне вітчизняне піратське назва «Ласкаво просимо в Ж.».
Як би там не було, ця чарівна комедія добралася і до нашого глядача, за що потрібно сказати величезне спасибі компанії «Вольга», рискнувшую взяти на себе титанічна праця по адекватної озвучення фільму. Обов’язково сходіть на «Бобро поржалувати» в кіно! Ви не пошкодуєте про те, що подивіться цей неквапливий, дуже простий і щирий фільм, в якому немає жартів «нижче пояса», зате вдосталь м’якого, тонкого гумору і зруйнованих стереотипів. Французи, як ніхто інший, вміють подати мораль так, що вона не здається настирливої і недоречною. І після перегляду подібних комедій хочеться посміхатися всім оточуючим, зробити нову зачіску, записатися на курси іноземної мови, не судити людину за її акцент (і перестати «ставити діагнози по юзерпикам»!) і відправитися у відпустку не в Туреччину, а куди-небудь в село. За справжніми друзями та іншим поглядом на життя.