Хардкор (Hardcore)

Що ж таке HARDCORE ?
Отже, що ж таке хардкор, як музичний стиль?.. Словами описати звучання цієї музики дуже важко – для того, щоб зрозуміти, необхідно її хоча б раз почути. Запаморочлива швидкість (від ста п’ятдесяти до трьохсот ударів в хвилину); використання виключно електронних інструментів (жодного живого!), синтезованих за допомогою комп’ютера; шалена енергетика – як позитивна, так і негативна; нескінченні експерименти над звуком – ось основні риси цього музичного напрямку. Якщо основою звичайної музики є гармонія, то основа хардкору – шум. Тому людині, яка чує хардкор вперше, може здатися, що перед ним не ретельно продумана музична композиція, а майже безглуздий набір звуків.
Що ж ця какофонія містить такого привабливого для людини?.. Якщо ви коли-небудь стикалися з любителями хардкору, то, швидше за все, вам впадало в очі, що в більшості своїй це підлітки. Чому? Більшість тих, хто читає зараз ці рядки подумає: “От дивні люди! Звичайно ж тому, що нічого з себе не представляючи, підлітки прагнуть виділитися з натовпу своїми неординарними пристрастями та одягом”. Але це не зовсім так. Все трохи глибше. У підлітковому віці нервова система знаходиться у стані постійного збудження і напруги (багато задають у школі, треба готуватися до вступу у ВНЗ, про що не забувають регулярно нагадувати батьки, купа маленьких вікових проблем). Поступово організм починає звикати до цього стану, і коли раптом наступає нервове розслаблення (наприклад, чоловік здав іспит), з’являється відчуття втрати чогось важливого… Але абсолютно випадково підліток чує на дискотеці (у друга, з намету, по радіо тощо) музику, яка повертає його нервову систему у вже звичне положення “взводу”. Цей ефект досягається саме за рахунок негармонізованість хардкору. Шалена швидкість і б’є прямо по мізках “бочка” (так називається досить своєрідний звук, яких використовується в хардкор-музики в якості ударника) швидко приводять людину до подразнення і… О, радість! Знайоме і звичне збуджений стан нервової системи відновлено. Звісно, на таку пристрасть батьки дивляться як на ненормальність, адже вони вже давно перебудувалися під певний життєвий ритм, який намагаються не порушувати. Для них нормальним станом є спокій. Тому улюбленому чаду доводиться вислухати не одну тираду з приводу своїх “жахливих, тимчасових і виводять з себе” музичних пристрастей. Що залишається робити підлітку, якщо вдома не дають послухати улюблену музику? Зрозуміло, піти в клуб! А в клубі до всіх перерахованих вище задоволень додаються ще і різні приємні з фізіологічної точки зору моменти. Вже згаданий звук “бочки”, вириваючись з динаміків величезної потужності, що проходить крізь людину. Це дуже незвичайне і приємне відчуття. Практично здійснюється масаж внутрішніх органів. Дівчата на танцполі взагалі можуть випробувати пік насолоди, оскільки звук здатний впливати відразу на велику кількість ерогенних зон. Але тут криється небезпека! Десь в середині танцполу знаходиться місце, в якому сходиться звук з різних динаміків. Серце людини, що знаходиться в цьому місці, потрапляє як би в “звукову коробку”, і починає скорочуватися в такт ударнику. У разі несподіваної зупинки музики, серце може просто зупинитися. За кордоном такі випадки вже бували…
Але насправді все не так страшно, як можна було б подумати. Люди, які приходять на хардкор-вечірки, мають реальну можливість виплеснути свої негативні емоції в танці. Звичайно, багато засумніваються, що можна рухатися в ритмі двісті ударів в хвилину, але це не так вже й складно, враховуючи особливості габбер-денсу (так називається найбільш популярний серед любителів хардкору танець) – ритмічне, поперемінне выкидывание вперед рук і ніг у злегка зігнутому положенні. Людина просто зливається зі звуком. Зі збільшенням швидкості музики він непомітно для себе починає рухатися швидше…
Існує думка, що батьківщина хардкору – Голландія. Але це не зовсім так. Просто в Голландії до останнього часу цей стиль був чи не загальнонаціональним. У голландських чартах музичні твори хардкор-композиторів цілком могли сусідити з піснями Майкла Джексона, наприклад. Але не тільки Нідерланди внесли свій внесок у розвиток хардкор-культури. Відзначилися також Німеччина, США, Англія та Франція. При удаваному подібності, хардкор, вироблений в кожній з цих країн, абсолютно різний.
Голландський хардкор
Цей подстиль називається “габбер” (gabber). Походження цього слова досить туманно. Є, принаймні, дві версії. Згідно з першою, це поняття народилося в ті часи, коли клубні вечірки, на яких гралася хардкор-музика, були закритими і їх відвідувала лише невелика частина “просунутої” голландської молоді. Це були друзі виступали ді-джеїв, друзі їхніх друзів і т. д. На вході всі вони говорили охорони: “Я – габбер” (тобто “друг” в перекладі з голландської мови). Друга ж версія така: ще в 1991 році один відомий голландський продюсер взявся за організацію великих вечірок, на яких повинен був гратися хардкор. І “габбер” – частина його прізвища. Слід зазначити, що дане поняття має подвійне значення. По-перше, це назву музичного стилю. І, по-друге, саме так називають себе голландські шанувальники хардкору – габберы.
Основні атрибути габбер-музики: швидкість від ста; сімдесяти п’яти до трьохсот ударів в хвилину, дуже небагатий набір інструментів, велика кількість змінених за допомогою комп’ютера вокальних партій, гранична жорсткість.
Крім того, в Нідерландах створюють так званий хеппі хардкор (happy hardcore). Це комерційне напрямок хардкору – дуже позитивна, “переповнена щастям”, музика, покладена на досить велику швидкість.
Центром голландської хардкор-сцени цілком справедливо вважається Роттердам. Велика частина звукозаписних фірм, що спеціалізуються на випуску хардкору, базується саме в районі цього міста. Найперші габберы теж з Роттердама.
Серед музикантів, яких сміливо можна назвати класиками хардкор-музики, особливо слід виділити ді-джея Підлоги Элстака (Dj Paul Elstak), ді-джея Роба (Dj Rob), групу “Неофайт” (Neophyte) і деяких інших. Всі вони (і Пол Элстак в першу чергу) – власники мережі великих звукозаписних компаній і музичних магазинів. Саме на їх гроші і існує голландська хардкор-сцена.
Існує також невелике відгалуження хардкор-музики, іменоване арт-кор (art-core). Його засновник – Патрік Ван Керкховен. Він же ді-джей Рафнек (Dj Ruffneck). Цей стиль більш мелодійна, ніж габбер.
Німецький хардкор
Головні виробники німецького хардкору – музиканти, що співпрацюють з гігантською компанією звукозапису PCP (Planet Core Production). Засновник цієї фірми – Марк Аркадипэйн (Mark Arcadipane) – один з тих людей, які придумали сам хардкор, як музичний стиль.
Основні риси продукції компанії PCP: негативна енергетика, що виключає будь-позитив; відносно невисока швидкість (до двохсот ударів в хвилину); більш серйозні експерименти зі звуком, ніж у випадку з голландським хардкором; претензія на інтелектуальність. Після прослуховування композицій, записаних на цьому лейблі (мається на увазі звукозаписна фірма), залишається стійке бажання піймати кого-небудь на вулиці і безпричинно набити цій людині морду…
Інша сторона німецького хардкору – музика, яку створює DHR (Digital Hardcore Records). Її характерними рисами є: крайня агресивність; виняткова політизованість; змішання різних танцювальних стилів; пристрасть до шумовим ефектам. Дана музика рекомендується тільки людям зі стійкою психікою.
Французький хардкор
Як сказав один відомий музичний критик, “ця музика приведе всі нитки вашої нервової системи в дисонанс”. І цим все сказано. Той хардкор, який проводиться у Франції, не завжди нормально сприймається навіть самими завзятими любителями цього стилю.
Класики французької хардкор-сцени: Маню Ле Малин, Лайза Ен Элиаз і Лорен О.
Англійська хардкор
Поділений на дві половини. З одного боку, комерційний хеппі хардкор, з іншого – експериментальна музика. Що стосується першого напрямку, то можна сказати, що англійська хеппі-хардкор мало чим відрізняється від голландського, за винятком великої кількості найпростіших мелодій, зіграних на піаніно; присутності ламаних ритмів; всіляких ді-джейських скрэтчей і тому подібних речей. Експериментальна музика дуже інтелектуальна і футуристична.
Американський хардкор
В Америці ситуація з хардкором простіше. Тут усім заправляють два людини – Ленні Ді (Lenny Ді), і Ральфи Ді (Ralphe Ді). Перший – творець великого лейбла “Industrial Strength Records”, другий керує лейблом “Ruff Beats. Інші відомі музичні діячі: ді-джей Роб Джі (Dj Rob Gee), Омар Сантана (Omar Santana), ді-джей Деліріум (Dj Delirium).
Американський хардкор швидкий, важкий, индустриален і негативний. Однак, мабуть, це єдиний вид експериментального хардкору, який, незважаючи на всю свою “експериментальність”, може бути нормально сприйнятий звичайним слухачем.
Тепер перейдемо до ситуації на хардкор-сцені в Росії… Свій справжній розквіт хардкор-культура пережила у 1996-98 рр. На московській радіостанції “106.8 FM” були аж дві програми, присвячені хардкору: програма “Трилер”, яку вів ді-джей Дигер (Dj Digger) і “Орбітальна Станція” ді-джея Орбіта (Dj Or-Beat). Ці дві людини – патріархи російської хардкору. Вони познайомили російських слухачів з даним напрямком танцювальної музики, організовували вечірки з відповідною тематикою, всіляко тримали хардкор-культуру на плаву. У теперішній же час радіопрограми закриті, вечірки майже не проводяться. Однак це зовсім не означає, що хардкор в Росії перестав бути цікавий для молоді. Просто з великої сцени пішли і Орбіт, і Дігер. І ніхто не взяв на себе ризик почати все заново.
Джерело: