Щеплення проти Фотографомании

Що гріха таїти, далеко не кожен наш фотознімок є витвором мистецтва. Що поробиш, творча людина не позбавлений від помилок і невдач, і чим сміливіше ми експериментуємо, тим більше буває «відходів виробництва». Продовжуючи розмову на тему «як відрізнити зерна від плевел», поговоримо про фотокритике. Якою повинна бути фотокритика, що можна від неї чекати? Як автору треба ставитися до критичного розбору своїх робіт – як до необгрунтованих причіпок або як до цінних порад, які допоможуть творчому зростанню? Хто такий Фотографоман і що треба робити, щоб не перетворитися в оного? Щоб не заскніти у власному невігластві, не відірватися від глядача, не розгубити свій творчий потенціал? Про це і піде мова в даній статті.
Ви відчули прилив натхнення, а можливо і творчий екстаз. Ви створили нетлінний твір светописного мистецтва, яке відкриває вам пряму дорогу в історію світової фотографії! Настав час нести своє творіння вдячним сучасникам.. І ось сталося: знімок виставлений на загальне обговорення! Це значить – автор дає право висловитися про нього глядачам. Автор хоче почути думку, жадає схвалення і похвали, очікує, що його, якщо і не увінчають відразу лавровим вінком, так хоча б осиплють трояндами. Але, на жаль! – чомусь з невідомої причини, не всі відгуки бувають позитивними… Що поробиш, не завжди кращі надії автора виправдовуються! Ваше творіння, в яке ви вклали стільки праці і таланту, піддається нападкам критики. Інший раз автору доводиться вислуховувати про своєму знімку невтішні відгуки. Так як ці критики посміли! Втоптали в бруд мої найкращі почуття! Що вони розуміють у мистецтві!
Ну, а якщо критики зовсім не чіплялися, а просто сказали правду про «геніального» знімку? Так ось, ця правда, якою б гіркою вона не здавалася на перший погляд, – найцінніше з того, що може отримати автор. Адже це щеплення проти фотографомании! Отрута критики в малих дозах помічне! Критика потрібна для творчого зростання автора! Якщо ми будемо тільки хвалити один одного за принципом «ти хороший, ти – хороший!», настане застій. Зрештою, ми ж займаємося фотомистецтвом, а не грою в піддавки! Як же ми будемо ставити нові цілі і досягати їх! Але не всі здатні холоднокровно винести артобстріл критики. Не всі можуть спокійно викликати вогонь на себе». Так, це вимагає мужності. Але це – звичайна практика будь-якої творчої студії – літературної студії, студії образотворчого мистецтва.
Добре, припустимо, ваш фотознімок отримав несхвальну оцінку. Припустимо, його разругали, рознесли, що називається, «в пух і прах». У автора залишається два шляхи в цій ситуації: або прийняти, або не приймати критику. Давайте розглянемо обидва варіанти.
У тому випадку, коли автор прийняв критику, як належне, у нього є привід замислитися: а чи так сприймається його знімок, як він задумав? Швидше за все, глядач або критик не розгледів у фотографії того, що вклав у нього автор. А розгледів щось зовсім інше, побачив ті помилки, які можливо автору не кидалися в очі. Значить, автор завдяки критиці може піднятися на новий рівень розуміння фотомистецтва, поглянути на свою роботу по-новому. Це дасть авторові шанс надалі не повторювати своїх помилок, ставити нові цілі і долати нові рубежі. Чи Не тому на Сході існує таке прислів’я: «Той, хто мене хвалить – ворог мій! Той, хто мене лає – мій учитель!»
Ну, а обрав інший шлях – шлях несприйняття будь-якої критики – загрожує небезпека заскніти в своєму невігластві. Автор може, затамувавши образу, вважати, що його не зрозуміли, вважати себе невизнаним генієм. А то і пуститися у всі тяжкі, почати своїми негативними оцінками «мстити» непонявшим його. Або з піною у рота почати доводити, що його знімок – верх досконалості! Дійсно, автор, переконаний у своїй правоті, може логічно і по пунктах довести, що його знімок має такі-то і такі-то гідності, адже логічно можна довести все, що завгодно! Тільки от біда! – знімок не покращиться від цих «розумових доказів», як не розумів його глядач, так і не буде розуміти. Така ось сволочна все-таки штуковина фотомистецтво: ось автор все пояснив глядачеві на словах, як треба було розуміти його геніальний фотошедеври. А глядачеві від цього легше не стало! Фотознімок-то залишився таким, як був! Фотозображення – і в цьому вся сіль! – має говорити сама за себе, а інакше воно – не мистецтво! Якщо автор починає виправдовувати свою фотографію словесними виправданнями – це шлях в фотографоманию, тобто в безодню. Класичне визначення графоманії таке: «Графоманія – це хвороблива пристрасть до письменництва, яке характеризується некритичним ставленням до його результатів». Думаю, що до фотографії все це має саме безпосереднє відношення. Графоман переконаний, що правий він сам, а всі навколишні помиляються. Вірніше, більшою частиною думка оточуючих взагалі не цікавить графомана. Він отримує кайф від самого творчості, безвідносно до його результатів. «Ми не відаємо, що творимо!».
Так от, критика взагалі і фотокритика зокрема, як раз і є найціннішим ліками проти небезпечної хвороби графоманії. «Цілюща сила» критики полягає в тому, що критика, якою б вона не була, завжди відкриває новий погляд на ваше творіння, погляд з боку. Критика безумовно корисна, звичайно, якщо вона не буде «спопеляючої», подібно критиці давньогрецького злостивці Зоїла. Хороша критика не буде руйнувати, не залишаючи каменя на камені, в хорошій критиці завжди знайдеться місце творчого початку, тобто вона конструктивна. Вона може підказати автору щось важливе, наштовхнути його на нові рішення, відкрити нові шляхи. Справжня критика завжди доброзичлива. Вона не принижує, не втоптує в бруд, а допомагає і підтримує. Важливо, що цінний критика завжди аргументированна! Тобто вона не просто каже «Не подобається!», вона ще пояснює «Чому?». Мабуть, аргументи, які наводить критик в обґрунтування своєї позиції – і є те найцінніше, що може чекати від критика автор. А ось неаргументована критика, заснована на дилетантської мотивуванні «Подобається – не подобається!» – не дуже багато дає автору. Така критика залишиться просто приватною думкою приватної особи, не більше.
Так що давайте не будемо боятися критики! Будемо шукати її, як щось важливе та цінне ( і «надзвичайно рідкісне», як писали в обговореннях)! Будемо вважати, що критика є хорошим стимулятором росту»! Особисто для мене набагато більшою неприємністю є відсутність будь-яких коментарів до своїх робіт. Ось це вже дійсно досада! Якщо знімок не викликав жодних коментарів, значить знімок не пробудив ніяких почуттів! Або він настільки стандартний, що не викликає нічого, крім смертельної нудьги!
Пропоную усвідомити: ми зібралися на сайті Pentaxnews.ru для того, щоб обмінюватися думками, з’ясовувати свої позиції, а зовсім не для того, щоб лаятися і зводити якісь рахунки. І аж ніяк не боротьба самолюбства – рушійна сила нашого сайту. Я вважаю, що більшістю з нас рухають все-таки більш благородні почуття! Ми хочемо розібратися у фотомистецтві, відкрити якісь таємниці майстерності, перевірити, як діють на глядача наші роботи. Бажаю всім авторам-фотографам гарною розумною аргументованої критики своїх робіт! Бажаю отримати «щеплення проти фотографомании», щоб вже ніколи не хворіти цією небезпечною хворобою! Здоровий критичний «укол» допоможе нам не замкнутися в собі, не піти в «незрозумілі генії», не зануритися в домашні «ігри в мистецтво».
Atosaramis