Специфіка роботи концертмейстера в ДМШ

В історичному контексті поняття «концертмейстер» десятиліттями позначало музиканта, який керував оркестром, потім групою інструментів в оркестрі. Концертмейстерства як окремий вид виконавства з’явився в другій половині XIX століття, коли велика кількість романтичної камерної інструментальної та пісенно-романсовій лірики вимагає особливого вміння акомпанувати солістові. Цьому також сприяло розширення кількості концертних залів, оперних театрів, музичних навчальних закладів. У той час концертмейстери, як правило, були «широкого профілю» і вміли робити багато чого: грали з листа хорові та симфонічні партитури, читали в різних ключах, транспонировали фортепіанні партії на будь-які інтервали і т. д.
З часом ця універсальність була втрачена. Це було пов’язано з дедалі більшою диференціацією всіх музичних спеціальностей, ускладненням і збільшенням кількості творів, написаних у кожній з них. Концертмейстери також стали спеціалізуватися для роботи з певними виконавцями.
В даний час термін «концертмейстер» частіше використовується в контексті фортепіанної методичної літератури, оскільки саме звучання рояля здатне висловити створювати імітацію різних типів і тембрів як солюючих інструментів, так і оркестрових партитур.
Якими ж якостями і навичками повинен володіти піаніст, щоб хорошим концертмейстером? Насамперед, він повинен добре володіти роялем – як в технічному, так і в музичному плані. Тут ми говоримо не тільки про віртуозних якостях, але і про володіння туше, різноманітними прийомами звуковидобування. Поганий піаніст ніколи не стане хорошим концертмейстером, як, втім, не всякий гарний піаніст – соліст досягне великих результатів в акомпанементі, доки не засвоїть закони ансамблевих співвідношень, не розвине в собі чуйність до партнера, не відчує нерозривність і взаємодія між партією соліста і партією акомпанементу.
Концертмейстерська область музикування передбачає володіння всім арсеналом піаністичного майстерності, так і безліччю додаткових умінь, як то: навичка зорганізувати партитуру, «вибудувати вертикаль», виявити індивідуальну красу голосу соло, забезпечити живу пульсацію музичної тканини, дати диригентську сітку і т. п.
Хороший концертмейстер повинен володіти загальною музичною обдарованістю і – практика досить часто це підтверджує – особливим даром, «аккомпаниаторским чуттям» (а ним володіє далеко не кожен виконавець одно, як не будь виконавець наділений якостями соліста), хорошим музичним слухом, уявою. Також важливо вміння охопити образну сутність і форму твору, артистизм, здатність образно, натхненно втілити задум автора у концертному виконанні. Концертмейстер повинен навчитися швидко опановувати музичний текст, охоплюючи комплексно трехстрочную і многострочную партитуру і відразу відрізняють істотне від менш важливого.
Говорячи в загальному про роботу концертмейстера, я не забуваю про заявленої для обговорення теми. Щодо специфіки предмета розмови в ДМШ можна відзначити вік солістів і відповідний репертуар, який залежить від рівня учнів. Формування професіоналізму і творчих навичок юного музиканта-інструменталіста дуже по-в чому залежить від працюючого з ними концертмейстера. Як правило, піаністи володіють великим обсягом знань не тільки в фортепіанній літературі. Щоб не перетворювати урок з учнем урок роботи з концертмейстером, піаніст не тільки слід за вказівкою педагога, але і є основним созидающим процес формування твори. Саме акомпануючи на перших порах хорошому концертмейстеру, в учня виховуються почуття форми, цілісності виконання, послідовності розгортання музичних образів.
Тому знання та навички, необхідні концертмейстеру для початку професійної діяльності в ДМШ, збігаються з основними:
– в першу чергу, вміння читати з листа фортепіанну партію
будь-якої складності, розуміти сенс втілюваних у нотах звуків, їх ролі у
побудові цілого, граючи акомпанемент, бачити і ясно уявляти
партію соліста, заздалегідь вловлюючи індивідуальне своєрідність його
трактування і всіма виконавськими засобами сприяти найбільш
яскравому його виразу;
– володіння навичками гри в ансамблі; вміння балансувати
звучання, гнучкість у веденні акомпануючим лінії;
– знання правил оркестровки; особливостей гри на інструментах симфонічного та народного оркестру – для того, щоб правильно співвідносити звучання фортепіано з різними штрихами і тембрами цих інструментів; наявність тембрального слуху; вміння грати клавіри (концертів, опер, кантат) різних композиторів у відповідності з вимогами інструментування кожної епохи і кожного стилю;
– вміння перекладати незручні епізоди в фортепіанній фактурі в клавірах, не порушуючи задуму композитора;
– знання основних диригентських жестів і прийомів;
– знання прийомів гри на солюючих інструментів, з якими ви працюєте;
– вміння «на ходу» підібрати мелодію і акомпанемент; навички
імпровізації, тобто вміння грати найпростіші стилізації на теми
відомих композиторів, без підготовки фактурно розробляти задану тему, підбирати по слуху гармонії до заданої теми у простій фактурі.
Концертмейстерський досвід цінний володінням і накопиченням великого музичного репертуару різних напрямів і стилів. Концертмейстер не повинен упускати випадку на практиці стикнутися з різними жанрами виконавського мистецтва, намагаючись розширити свій досвід і зрозуміти особливості кожного виду виконавства. Будь-який досвід не пропаде дарма; навіть якщо згодом визначиться вузька сфера акомпаніаторським діяльності, в обраній області завжди будуть зустрічатися в якійсь мірі елементи інших жанрів.
Специфіка гри концертмейстера полягає також у тому, що він повинен знайти сенс і задоволення в тому, щоб бути не солістом, а одним з учасників музичного дії, причому, учасником второплановым. Піаніст-соліст надана повна свобода виявлення творчої індивідуальності. Концертмейстеру ж доводиться пристосовувати своє бачення музики до виконавської манери соліста. Ще важче, але необхідно при цьому зберегти свій індивідуальний вигляд.
При всій багатогранності діяльності концертмейстера на першому плані знаходяться творчі аспекти. Необхідною умовою творчого процесу концертмейстера є наявність задуму і його втілення. Реалізація задуму органічно пов’язана з активним пошуком, який виражається в розкритті, корегування і уточнення художнього образу твору, закладеного в нотному тексті та внутрішньому поданні.
Увагу концертмейстера – це абсолютно особливого роду. Воно багатоплощинне: його треба розподіляти не тільки між двома власними руками, але і відносити до солістові – головної діючої особи. У кожен момент важливо, що і як роблять пальці, як використовується педаль, слухове увагу зайнято звуковим балансом (яке становить основу основ ансамблевого музикування), звуковедением у соліста; ансамблеве увагу стежить за втіленням єдності художнього задуму. Особливо це важливо в роботі з дітьми, у яких творча активність, самостійність і ініціатива тільки формується. Таке напруження уваги вимагає величезної витрати фізичних і душевних сил.