Мою дитину зацькували в новій школі через те, що він говорить по-російськи. Ось як у нас підтримують переселенців

коли почалася війна, ми всією сім’єю вирішили їхати з рідного міста на Донбасі. Не можу передати, як важко нам було. Залишити все-друзів, знайомих, дорогий нам будинок, город…

ми не знали, куди податися. Але раптом знайомі розповіли, що дуже добре влаштувалися на Франківщині. Ми поїхали до них.  Спочатку нас поселили в приміщенні дитячого садка. Це було важко, адже в одній кімнаті доводилося тулитися відразу декільком сім’ям. І нас щодня годували смачними обідами. Ми отримували хорошу допомогу від волонтерів.

через кілька тижнів мій чоловік знайшов невеликий будинок на околиці. Його власники дозволили нам там залишитися. Умови були жахливі-ні води, ні каналізації. Кілька тижнів облаштовували все, і тільки тоді привезли дітей.

в кінці літа ми вирішили, що дітей краще віддати в тутешню школу. Адже в навчанні вони і так відстали. У мене син у сьомому класі, а дочка – у третьому.

ми знайшли школу і оформили всі документи. 1 вересня діти пішли на навчання.

спочатку Я не звертала уваги, але потім помітила, що син щодня повертався додому пригнічений. Я розуміла, що йому досить важко, він втратив друзів і повинен адаптуватися в новому колективі. Але як я не розпитувала – він нічого не пояснював.

одного разу син повернувся додому з синцем на обличчі.

– мене побили Однокласники.

– за російську. Кажуть, що я сепаратист і зрадник. Щоб виїжджав до Росії.

Все це мене страшенно обурило. На наступний день в школу я пішла разом з сином.  Відразу вирішила поговорити з його новою класною керівницею.

– як ви таке дозволяєте? Невже не розумієте, що у дитини травма? Він має право спілкуватися тією мовою, якою хоче!

– так нехай краще англійською говорить!

– Ну-ну. Ваш синок-нахаба. Він насміхається над іншими дітьми. Каже, що вони селюки, бо українською говорять. А сам принципово і слова не говорить рідною мовою. Як ви виховуєте дитину? У країні війна, а він так поводиться.

– Микиту я забираю. Ваша школа токсична. Я буду скаржитися в Міністерство!

я взяла сина додому. Краще сама буду його вчити.  Не розумію, як таким вчителям дозволяють працювати. Але, схоже, що в тутешніх школах всі такі. По-моєму, зараз, коли війна триває, люди повинні розуміти, що всі ми вільні і маємо право спілкуватися, як хочемо.

чи не за демократію зараз воюють? Як думаєте?