ОЦ-14 “Гроза” – гроза терористів

Бойове хрещення цього незвичайного зброї відбулося в ході першої чеченської кампанії. Основними її користувачами стали підрозділи спеціального призначення ФСБ, внутрішніх військ і армії, причому особливо добре новий зразок проявив себе вельми специфічною ніші – прикриття снайпера.
Російські спецназівці виробили ефективний алгоритм дії двійками: у той час як перший номер працює безпосередньо снайпером, використовуючи штатну СВД або інше довгоствольна зброя, другий прикриває першого з допомогою високомобільного, універсального і одночасно потужного комплексу, такого як ОЦ-14 «Гроза».
Над «Грозою» довгий час висів ореол таємничості і секретності. Причиною цього було невелике число випущених екземплярів і, відповідно, обмежене поширення комплексу. Певну роль в «піарі» ОЦ-14 зіграла комп’ютерна гра STALKER. У ній «Гроза» іменувалася «Грім-14» і була одним з найпотужніших зразків озброєння. Завдяки специфічному зовнішнім виглядом і гарним ТТХ у грі за нею ганялися багато гравців. Інтерес до тульському зразком серед аудиторії, захопленої зброєю, привів до появи її страйкбольної зразка, що випускається азіатськими виробниками.
Чи варто говорити, що унікальний і не примелькався бойової трансформер безумовно заслуговує огляду.
ОЦ-14 «Гроза» – Калашніков навиворіт
«Гроза» була створена на початку 1990-х конструкторами Ст. Н.Телешем і Ю. В. Лебедєвим в Тулі, в Центральному конструкторсько-дослідницькому бюро спортивної та мисливської зброї СЦКИБ СЗГ. Розробники прагнули створити зброю ближнього бою, що поєднує високу пробивну здатність і модульну конструкцію з максимальною компактністю і мобільністю.
В основу нового комплексу ліг добре зарекомендував себе в повітряно-десантних військах компактний варіант автомата Калашникова АКС-74У. Довжина цього «десантного» автомата зі складеним прикладом трохи менше півметра, з розкладеним – близько 75 див. Щоб зменшити довжину зброї, але при цьому «не складати» приклад, у новому автоматі було вирішено використовувати схему булл-пап, при якій магазин розташовується за рукоятку, а не перед нею.
Щоб не вносити значних змін в конструкцію корпусу зброї, потиличник, замінив приклад, закріпили прямо на задній стінці ствольної коробки. В результаті самий компактний варіант «Грози» отримав довжину трохи більше 60 см. Використання вже знаходиться на озброєнні автомата дозволило значною мірою уніфікувати два зразка, в результаті чого 70% їх деталей взаємозамінні. А разом з цими 70 відсотками «Гроза» успадкувала і легендарну надійність АК.
Створюючи ОЦ-14, конструктори прагнули найкращим чином інтегрувати в комплекс гранатомет. Складність полягала в балансуванні зброї. З армійських підрозділів і силових структур надходили нарікання: при установці гранатомета ГП-25 [а саме його планувалося використовувати для ОЦ-14] на автомат Калашникова його передня частина ставала занадто важкою, ускладнюючи стрілянину з АК.
Проблему вдалося вирішити, не обтяжуючи задню частину автомата, а полегшивши гранатомет, позбавивши його пістолетної рукоятки, спусковий скоби і власне спускового гачка. Спуск у «Грози» всього один, зате з лівого боку ствольної коробки є поворотний перемикач АВ/ГР, який дозволяє вибрати, вести стрілянину кулями або гранатами.
ОЦ-14 «Гроза» – забійний конструктор
Гранатометом справа не обмежилася. Оскільки зброя спочатку планувалося як модульний комплекс, максимально гнучкий у застосуванні, з «Грози» вийшов справжній збройний трансформер. Гранатометный модуль зроблений знімним. Якщо його зняти і встановити передню тактичну рукоятку, «Гроза» стає штурмовим автоматом, з яким зручно вести бій на коротких і середніх дистанціях.
Ще один варіант – спеціальний автомат. У такій комплектації на базовий автомат встановлюється прилад безшумної стрільби (ПБС] і оптичний приціл, і «Гроза» перетворюється на зброю таємних операцій. З її допомогою можна усунути охорону об’єкта, безшумно знищити ворожу групу, не видавши свого місця розташування, при цьому перебувати на значній відстані від противника, використовуючи оптику. Крім того, «глушник» робить ОЦ-14 дуже зручним зброєю для роботи вночі, адже він усуває не тільки звук пострілу, але і дульне спалах. До того ж, оскільки спалаху немає, зброя не сліпить самого стрільця, якщо він працює з приладом нічного бачення.
Очевидно, що за компактність і гнучкість «Грози» слід дякувати систему булл-пап. Їй же комплекс зобов’язаний і своїми недоліками, головний з яких – сильна загазованість у районі особи стрілка, обумовлена зміщенням ударно-спускового механізму ближче до плеча. Під час стрілянини доводиться притискається щокою прямо до ствольної коробки.
За схожим причин ОЦ-14 не дозволяє вести вогонь з лівого плеча – в цьому випадку гільзи летіли б прямо в обличчя. Коротка прицільна лінія дещо ускладнює прицілювання. Хоча останнє пов’язане скоріше з невеликою загальною довжиною зброї, а не з особливостями компонування. З іншого боку, зазначені недоліки не надто суттєвими в ближньому бою в міських умовах з великою кількістю укриттів і малими дистанціями. А саме для цього і призначений комплекс «Гроза». В умовах обмеженого простору стрілок отримує потужне і компактне зброю, яке дозволяє розраховувати на перевагу в бою.
За рахунок модульної конструкції «Гроза» також дозволяє зменшити вагу і розміри носимого озброєння. В одному зразку оперативник фактично отримує три різних одиниці зброї. Це зменшує навантаження на бійця, роблячи і його, і всю групу більш мобільними.
Боєприпас ОЦ-14 «Гроза»
Боєприпас, використовуваний в ОЦ-14, не менш показовий, ніж сам комплекс. Мова йде про потужні проміжних патронах 9×39 мм [СП-5,СП-6 і ПАБ9]. Цей боєприпас відомий насамперед тому, що застосовується в російському спеціальному зброю – автомати АС «Вал», 9А-91, СР-3 «Вихор», снайперських гвинтівках ВСС «Винторез» та ТСК-94.
9 х 39 – дуже незвичайний патрон. Він має дозвукову швидкість вильоту зі ствола, і тому його можна максимально ефективно використовувати зброю, обладнаному приладом безшумної стрільби. При цьому звук пострілу послаблюється настільки, що клацання невиразний вже з декількох десятків метрів, а в умовах бою або галасливого міського оточення визначення місцезнаходження стрілка стає практично неможливим.
Однак це тільки одне з його достоїнств. Інший величезний плюс патрона 9×39 – довга і важка девятимиллиметровая куля, що володіє потужним зупиняє ефектом. До того ж у версії СП-б куля має всередині термоупрочненный сталевий сердечник, який забезпечує пробиття сталевих пластин товщиною 8 мм і бронежилетів 3-го класу по російській класифікації (3-й клас – це броня, яка забезпечує захист від кулі АК калібром 7,62]. З таким патроном «Гроза» стає практично ідеальним зброєю ближнього бою, у тому числі проти ворога, захищеного бронежилетом і бронешлемом.
Крім версії під боєприпас 9×39 мм була також розроблена модифікація ОЦ-14 під патрон АК 7,62. Великого поширення вона не отримала з-за того, що ТТХ боєприпасу не зовсім відповідали завданням, що виконуються з авто-матно-гранатометним комплексом. Адже «Грозу» планувалося використовувати саме для бою на коротких дистанціях, у тому числі в замкнутих просторах, а проміжний патрон 7,62 в даному випадку надлишковий, так як має дистанцію стрілянини 600-800 м, а в замкнутому просторі може давати сильний рикошет. Крім того, кулі АК більшою мірою орієнтовані на простріл супротивника, а не зупинку і моментальне виведення з ладу. 9×39 мм в даному випадку оптимальний.
Автоматно-гранатометный комплекс ОЦ-14 «Гроза» випускався обмеженими партіями. Варіант під патрон 9×39 мм був прийнятий на озброєння МВС в 1996 році і досі використовується спецподразде-лениями поліції. Комплекс поставляється у великій жорсткому кейсі, в якому, крім самого автомата, знаходяться гранатомет, прилад безшумної стрільби, додатковий стовбур з передньою рукояткою, оптичний приціл, два запасних магазину і збройовий ремінь.